Читати книгу - "Таємничий острів"

Сайресові Сміту хотілося негайно вирушити в дорогу, але експедиція мала тривати кілька днів, і тому не вадило прихопити, крім достатніх припасів їжі, ще й кухонного начиння та пристосування для майбутніх куренів або наметів на стоянках. Та на той час один з онагрів поранив ногу і якийсь час не міг ходити в упряжі; необхідно було дати йому кілька днів спочити, й колоністи вирішили відкласти свій від’їзд на тиждень, тобто до 20 листопада. Листопад у тих широтах відповідає травню в Північній півкулі. Навколо буяла весна. Сонце наближалося до тропіка Козерога, і дні дедалі довшали. Отож час для експедиції було вибрано дуже вдало; якщо вона не досягне бажаної мети, то скільки можна буде зробити нових відкриттів, виявити природних багатств: адже, за задумом Сайреса Сміта, належало дослідити дрімучі ліси Далекого Заходу аж до краю півострова Звивистого.

Дев’ять днів, що лишилися до від’їзду, колоністи вирішили присвятити рільничим роботам на плоскогір’ї Широкий Обрій.

Айртонові довелося повернутись до загону для худоби, мешканці якого потребували догляду і турбот. Було вирішено, що він побуде там зо два дні й повернеться до Гранітного палацу лише після того, як забезпечить худобу кормом на весь час, поки його не буде.

Перед тим як відпустити Айртона, Сайрес Сміт запитав, чи не хоче він, щоб разом з ним пішов хтось із колоністів, бо острів став не таким безпечним, як досі.

Айртон відповів, що в цьому немає потреби, він нікого, мовляв, не боїться і, в разі чого, зуміє захистити себе. Якщо ж у загоні чи його околицях щось трапиться, він негайно зателефонує у Гранітний палац.

Отож Айртон поїхав рано-вранці 9 листопада на возі, в який було запряжено тільки одного онагра, а через дві години колоністи дістали телеграму, в якій він повідомляв, що в загоні для худоби усе гаразд.

Наступні два дні Сайрес Сміт присвятив здійсненню плану, який мав остаточно убезпечити Гранітний палац від несподіваного нападу. Йшлося про те, щоб підняти рівень води в озері Гранта на два-три фути, аби затопити і зовсім сховати від чужинців отвір колишнього водостоку з південного краю озера, водостоку, вже закладеного камінням і замаскованого чагарниками й травами.

Аби зробити це, треба було спорудити дві загати на озері — там, де брали початок Гліцериновий струмок і Водоспадна річка. Колоністи гаряче взялися до роботи, і незабаром виросло дві загати, які, однак, не перевищували семи-восьми футів у довжину і трьох футів у вишину; на їх спорудження пішли уламки скель, скріплені цементом.

Коли роботу завершили, вода в озері піднялася на добрих три фути, і тепер ніхто не міг здогадатися, що під водою сховано отвір колишнього водостоку.

Навряд чи треба казати, що відвідний струмок, яким надходила вода до Гранітного палацу і який приводив у рух підйомник, лишився цілим. Піднявши кошик підйомника, колоністи у своєму надійному, затишному житлі могли не боятися несподіваного нападу.

Швидко упоравшись із цією роботою, Пенкроф, Гедеон Спілет і Герберт мали ще час відвідати порт Повітряної Кулі. Морякові дуже кортіло довідатись, чи дізналися каторжани про бухточку, де на якорі стояв «Бонадвентур».

— Ті горлорізи, — казав він, — висадилися саме з південного боку бухти Єдності; якщо вони пішли узбережжям, боюся, наш порт уже виявлено, а в такому разі я не дав би й мідного гроша за бот.

Пенкрофові міркування не назвеш безглуздими, і відвідання бухточки колоністи вважали цілком доречним.

Десятого листопада, після обіду, моряк і його супутники вийшли з Гранітного палацу. Пенкроф, заряджаючи рушницю обома кулями, тільки похитував головою, що не провіщало нічого доброго «і людям, і звірам», як сам він казав, які трапилися б надто близько на його шляху. Гедеон Спілет і Герберт також узяли рушниці, й близько третьої пополудні всі троє вийшли з Гранітного палацу.

Наб провів супутників до коліна річки Вдячності й підняв за ними місток. Колоністи домовилися, що на зворотному шляху один із них вистрілить із рушниці, Наб, почувши сигнал, опустить міст і знову з’єднає обидва береги.

Маленький загін пішов дорогою просто до порту Повітряної Кулі. Хоча відстань не перевищувала трьох з половиною миль, Гедеон Спілет і його друзі йшли добрих дві години. Зате вони оглянули дорогою всю прилеглу до шляху місцевість як з боку лісу, так і з боку Качиного болота, проте не виявили ніяких слідів утікачів; очевидно, не знаючи ні чисельності колоністів, ні того, як вони озброєні, пірати вирішили сховатися десь у віддаленій і менш доступній частині острова.

Пройшовши у порт Повітряної Кулі, надзвичайно вдоволений Пенкроф побачив, що «Бонадвентур» спокійно стоїть на приколі у вузенькій бухточці. А втім, у цьому не було нічого дивного: порт Повітряної Кулі був так прихований з усіх боків скелями, що ні з моря, ні з суші його не можна було помітити.

— Чудово! — вигукнув моряк. — Та сволота тут ще не з’являлася. Гадюки завжди шукають густу траву; ми напевне знайдемо їх у лісах Далекого Заходу!

— Наше щастя, що вони не знайшли «Бонадвентура», — зауважив Герберт. — Вони, безумовно, втекли б на ньому, і ми втратили б змогу ще раз відвідати острів Табор.

— Справді, — відповів інженер, — нам конче треба відвезти туди записку з координатами острова Лінкольна і нового місцезнаходження Айртона на випадок прибуття по нього шотландської яхти.

— Але «Бонадвентур» на місці, пане Спілете! — відповів моряк. — І так само, як його екіпаж, за першим наказом готовий вирушити в дорогу!

— Гадаю, Пенкрофе, обстеживши острів, ми так і зробимо. До речі, можливо, коли нам пощастить розшукати нашого невідомого заступника, потреба в тій поїздці й зовсім відпаде — він напевне зможе багато чого розповісти нам і про острів Табор, і про острів Лінкольна. Не забувайте, що саме він написав записку про Айртона, і не виключено, що він знає також, коли може повернутися яхта лорда Гленарвана!

— Хай йому біс! — вигукнув Пенкроф. — Та хто ж він такий! Він знає всіх нас, а ми навіть не можемо здогадатися, хто він! Якщо він так само зазнав корабельної аварії, як ми, то чому він од нас ховається? Ми, здавалося б, чесні люди, а спілкуватися з товариством чесних людей ще нікому не видавалося ганебним! Чи з власної доброї волі він тут оселився? Чи