Читати книгу - "Будденброки"

Рантом сенатор відчув, як кров ударила йому в голову. Він згадав інший випадок, давніший, і весь почервонів. Він побачив себе з братом Христіаном у садку на Менгштрасе: між ними зайшла сварка, одна з тих прикрих сутичок, що лишають у душі такий глибокий слід… Христіан з властивою йому безтактністю дозволив собі перед тим прилюдно висловити одне ганебне зауваження, і Томас, розгніваний і роздратований, вичитував йому за це. «Властиво, як добре подумати, — сказав тоді Христіан, — кожен купець — шахрай…» І що ж? Хіба ці дурні, негідні слова в своїй суті дуже різняться від того, що він сам тільки-но заявив сестрі? Тоді він обурювався, люто заперечував Христіанові… Але як сказала та хитрюща Тоні? «Нас дратун й сердить…»

— Ні! — мовив раптом сенатор на весь голос, рвучко звів голову, відпустив дужку, мало не відскочив від вікна, й додав так само голосно: — Годі з цим!

Тоді кашлянув, щоб розвіяти неприємне почуття, яке справив на нього власний самітний голос, і почав швидко ходити по кімнатах, опустивши голову й заклавши руки за спину.

— Годі з цим! — ще раз сказав він. — Треба поставити крапку! Я байдикую, грузну в болоті, стаю дурніший за Христіана!

О, як же добре, що він не сліпий у своїй біді, знав, що з ним діється! А коли так, то він може все виправити! Силоміць виправити! Треба глянути… глянути… Що то була за пропозиція? Урожай?.. Пепенрадський урожай на пні?

— Я піду на це! — палко прошепотів він і навіть посварився пальцем. — Піду!

Це ж те, що зветься щасливим випадком! Нагода подвоїти — ну, може, не зовсім подвоїти — капітал десь у сорок тисяч марок! Так, це перст божий, знак, що пора піднестися духом! Це буде початок, перший крок, а що він пов’язаний з ризиком, то це тільки ще один доказ проти різних моральних забобонів. Вдасться йому цей захід — і він знову стане на ноги, знову до нього повернеться відвага, внутрішня сила, вміння тримати щастя в кулаці…

Ні, добродіям Штрункові й Гагенштремові ця здобич, на жаль, не дістанеться! Є в місті фірма, що завдяки особистим стосункам має над ними перевагу… І справді, в цьому випадку вирішальну роль зіграли особисті стосунки. Це ж бо не звичайна операція, яку можна залагодити формально, з холодним серцем. Оскільки посередницею вибрано Тоні, справа набула майже приватного характеру, вона вимагає неабиякого такту й делікатності. Ох ні, від Германа Гагенштрема такої делікатності годі сподіватися! Він, Томас, як купець сьогодні скористається кон’юнктурою, а потім, коли бог поможе, продаючи зерно, також зуміє нею скористатися! З другого боку, він робить послугу землевласникові, що попав у скруту, а оскільки Тоні приятелює з пані фон Майбом, цю послугу повинен зробити тільки він, більше ніхто. Отже, треба написати Майбому… написати сьогодні ж таки, і не на бланку фірми, а на папері для приватного листування, де надруковано тільки його прізвище: «Сенатор Будденброк»… Написати дуже обережно, запитати, чи бажано, щоб він навідався до них найближчими днями. Бо все ж таки справа дражлива. Трохи слизький грунт, по ньому треба ступати з певною грацією… Тим більше вона для нього!

Хода його стала ще швидша, віддих поглибшав. На мить він сів, тоді схопився й знову забігав по всіх кімнатах. Він ще раз усе зважив, подумав про пана Маркуса, про Германа Гагенштрема, Христіана й Тоні, уявив собі золоті пепенрадські лани, що хвилюються на вітрі, помріяв, як після цієї операції оживе фірма, сердито відкинув усі вагання, махнув рукою і сказав:

— Куплю!

Пані Перманедер відчинила двері до їдальні й гукнула?

— На добраніч!

Він відповів їй, наче крізь сон.

Зайшла Герда, попрощавшись перед під’їздом з Христіаном; її дивні, близько посаджені карі очі загадково мерехтіли, як завжди після музики. Сенатор машинально спинився коло неї, машинально спитав про іспанського віртуоза й про те, як відбувся концерт, сказав, що зараз також піде спати.

Проте не ліг спати, а знову почав кружляти по кімнатах. Він думав про мішки пшениці, жита, вівса та ячменю, що за якийсь час мали наповнити його комори «Лев», «Кит», «Дуб» і «Липу», розмірковував, яку ціну — о, пристойну ціну, не ганебно низьку! — він запропонує, а опівночі тихенько спустився до контори і при свічці пана Маркуса одним духом написав листа панові фон Майбому в Пепенраде, і коли з гарячою, стомленою головою перечитав написане, йому здалося, що кращого й тактовнішого листа він ще зроду не складав.

Це діялося вночі проти двадцять сьомого травня. Другого дня він веселим жартівливим тоном заявив сестрі, що обміркував справу з усіх боків і не може так просто відмовити панові фон Майбому й віддати його в руки першого-ліпшого лихваря. Тридцятого травня він вирушив до Ростока, а звідти найнятою каретою до маєтку.

Наступними днями сенатор був у найкращому гуморі. Хода в нього знову стала легка й пружна, обличчя злагідніло. Він дражнив Клотільду, щиро сміявся з Христіана, жартував з Тоні, в неділю цілу годину грався на «балконі» з Ганно, допомагав йому підіймати на коловоротах мішечки зерна до комори з червоної цегли і наслідував глухі, протяглі вигуки вантажників… А третього липня на засіданні громадської ради під час обговорення найнуднішого в світі питання — про якийсь податок — виголосив таку розумну й дотепну промову, що геть усі з ним погодились, а його опонента Германа Гагенштрема висміяли.

Розділ п’ятий

Чи просто з неуважності, а чи навмисне, але сенатор мало не пропустив одну дату, що тільки завдяки пані Перманедер, яка щиро й віддано пильнувала родинних паперів, стала відома всім: у документах сьоме липня 1768 року було зазначене як день заснування фірми, отже, наближалося її сторіччя.

Томас наче аж скривився, коли Тоні схвильованим голосом заявила йому про це. Піднесення його тривало недовго. Скоро він знову став мовчазний, може, навіть мовчазніший, ніж перше. Посеред робочого дня він раптом залишав контору і, охоплений тривогою, виходив у садок. Час від часу він спинявся, немов об щось перепинившись, зітхав і затуляв