Читати книгу - "Метелик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Метелик" автора Анрі Шарр'єр. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 123 124 125 ... 172
Перейти на сторінку:
за рукав Гранде. В залі не чути звичного гамору. Відчуваєш, ніби щось серйозне має статися або вже сталося.

— Я більше не маю ножа. Вони забрали його в мене під час обшуку.

— Він тобі не знадобиться цієї ночі.

— Чому?

— Вірменин та його друг у клозеті.

— Що вони там роблять?

— Лежать мертві.

— Хто їх уколошкав?

— Я.

— Ну й швидко ти поквитався з ними! А що кажуть інші?

— Їх залишилося четверо в їхньому «казані». Поло дав мені слово чоловіка, що нічого не робитиме й чекатиме на тебе, аби дізнатися, чи ти згоден, щоб на цьому справа скінчилася.

— Дай мені ніж.

— На, візьми. Я буду в цьому кутку, а ти сходи поговори з ними.

Я підходжу до їхнього «казана». Тепер мої очі вже призвичаїлися до сутіні. Нарешті я розрізняю їхній гурт. Справді, вони четверо стоять біля гамака, притиснувшись один до одного.

— Поло, ти хочеш поговорити зі мною?

— Еге ж.

— На самоті чи в присутності своїх друзів? Чого ти хочеш від мене?

З обережності я зупиняюсь за півтора метра від них. Відкритого ножа я сховав у рукаві, стиснувши в руці його руків’я.

— Я хотів би тобі сказати, що за твого друга, гадаю, вже досить помстилися. Ти втратив свого найкращого друга, а ми — аж двох. На мою думку, наше ворогування повинно на цьому скінчитися. Що ти скажеш на це?

— Поло, я візьму до уваги твою пропозицію. Зараз поки що можна зробити, якщо ви на те пристаєте, єдине: аби обидва «казани» цілий тиждень не воювали між собою. А тоді побачимо, що маємо робити. Згода?

— Згода.

І я йду від них.

— Що вони тобі сказали?

— Вони вважають, що за Матьє вже досить помстилися, вбивши вірменина й Безтурботного.

— Ні! — озивається Галгані. Гранде мовчить. Жан Кастеллі й Луї Гравон згодні з тим, що треба укласти угоду про мир.

— А що ти думаєш, Метелику?

— Передусім подумаймо, хто вбив Матьє? Вірменин. Гаразд. Я запропонував одну угоду. Я дав їм слово, а вони мені своє, що протягом тижня ніхто з нас нікому з них не метатиметься.

— Ти не хочеш помститися за Матьє? — питає Галгані.

— Друже, за Матьє вже дорого заплачено — двома смертями. Навіщо вбивати інших?

— Чи про намір вірменина знали тільки вони двоє? Ось про що треба дізнатися.

— На добраніч усім вам. Даруйте мені, я спробую заснути, якщо це мені вдасться.

Принаймні мені хочеться побути на самоті, і я лягаю у свій гамак. Потім відчуваю, як по мені ковзає чиясь рука й тихенько забирає в мене ножа. Чути, як хтось у темряві шепоче:

— Спи, Метелику, спи спокійно. Ми по черзі чатуватимемо.

Мого друга так грубо, так підступно вбито без серйозної причини. Вірменин убив Матьє за те, що тої минулої ночі, граючи в карти, наполіг, аби він заплатив програну ставку в сто сімдесят франків. Той йолоп відчув себе ображеним, бо його примусили підкоритися в присутності тридцяти-сорока картярів. Опинившись між Матьє та Гранде, він був змушений заплатити.

Вірменин підступно вбив людину, яка була таким самим шукачем пригод, як і він сам. Це вбивство дуже вразило мене, і я відчув деяку полегкість тільки тоді, коли дізнався, що вбивці прожили після свого злочину лише кілька годин. Хоч це дало мені розраду.

Гранде, наче тигр, із швидкістю, гідною чемпіона з фехтування, накинувся на них і пробив їм обом горлянки, вони навіть не встигли захиститися. Я уявляю собі: місце, де вони попадали, мабуть, залите кров’ю. Мені кортить спитати: «Хто їх затягнув до клозета?» Та ні, я не стану розмовляти. Заплющивши очі, бачу, як заходить трагічно червоно-фіолетове сонце, освітлюючи своїм останнім промінням ту дантівську сцену: акули б’ються за мого друга…

І ту постать, що стоїть уже без рук і прямує просто на човен!.. Отже, то правда, що дзвін скликає акул і ті негідниці знають, що, коли він б’є, їм приносять їсти… Перед моїми очима й досі стоять десятки плавників, які, відсвічуючи тьмяним сріблом, кружляють, наче підводні човни… Справді, їх було понад сто… Для мого друга вже все скінчилося: «шлях занепаду» привів його до свого кінця.

Загинути від удару ножем у сорок років за якусь дрібницю! Сердешний друже! Я більше не можу цього терпіти. Ні, ні, ні! Хай краще мене з’їдять акули, але живцем, коли я ризикуватиму за свою свободу, без мішків від борошна, без каменя й мотузки. Якщо вони мають зжерти мене, то хай зжеруть живцем, коли я діставатимусь до Великої Землі.

Годі, годі терпіти! Годі готуватися до добре спорядженої втечі! Треба дістатися на Дьябль, наповнити два мішки кокосовими горіхами й віддатися на милість Божу!

Зрештою, тоді стоятиме тільки питання про фізичну витривалість. Сорок вісім чи шістдесят годин? Чи таке довге перебування в морській воді не паралізує мені ноги, м’язи яких будуть увесь час напружені на мішках з кокосами? Якщо я потраплю на Дьябль, то проведу випробування. Передусім треба вирватися з Руайялю й потрапити на Дьябль. А тоді побачимо.

— Ти спиш, Метелику?

— Ні.

— Ти хочеш кави?

— А ти маєш її?

І я сідаю на свій гамак, беручи кухоль з гарячою кавою, яку подає мені Гранде водночас із запаленою сигаретою.

— Котра година?

— Перша ночі. Я заступив на варту опівночі, та, побачивши, що ти ворушишся, подумав, що ти не спиш.

— Маєш слушність. Смерть Матьє вразила мене, а його похорон просто приголомшив. Знаєш, жахливо було дивитися, як його розривали акули.

— Не розповідай мені нічого, Метелику, я уявляю собі, як то могло бути. Тобі не слід було туди йти.

— Я думав, що ту історію з дзвоном вигадали. До того ж, прив’язавши каменюку Матьє до ніг дротом, я ніколи не сподівався, що акули встигнуть підхопити його на льоту. Сердешний Матьє, довіку я бачитиму перед собою цю жахливу сцену. А як тобі вдалося так швидко вколошкати вірменина й Безтурботного?

— Я був на тому кінці острова, де навішував залізні двері в м’ясарні, коли почув, що вони вбили нашого друга. Замість піти до табору, я подався до «робітні», нібито хотів полагодити замок. Там я просунув у. трубку метрової довжини піку з лезом, загостреним з обох боків. Я повернувся о п’ятій годині з трубкою в руці. Наглядач спитав у мене, що то таке, я відповів йому, що в моєму гамаку зламався дерев’яний валик, тож я хочу цієї ночі використати замість нього цю трубку. Надворі ще було видно, коли я зайшов до барака, залишивши трубку у вмивальні. Перед

1 ... 123 124 125 ... 172
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метелик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метелик"