Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

Як видно, в голосуванні взяло участь менше половини присутніх на конференції делегатів з ухвальним голосом (120 із 260), що за будь-яких демократичних підходів автоматично робило результати виборів не лише проблематичними, а й апріорно нелегітимними.

Закрив короткою промовою конференцію Й. Сталін. Він розцінив як «велику, серйозну помилку» прийняття «децистської» резолюції з питань господарського будівництва, прозоро натякнувши на те, що це питання ще обговорюватиметься на загальнопартійному з'їзді, а відтак при ухвалі іншого варіанта може втратити своє значення ухвалений конференцією документ і для КПУ. Позитивної оцінки члена Політбюро ЦК РКП(б) заслужила резолюція конференції про роботу на селі.

З особливими почуттями говорив Й. Сталін про приєднання до Компартії України колишніх боротьбистів. «Я вважаю, – наголосив промовець, – що партія в цілому набула великого багатства. До цих пір наша робота на Україні кульгала, кульгала безумовно, бо вона цілком живилася міським пролетаріатом, на 9/10 носила характер роботи у містах… Боротьбисти – це така партія, яка живиться соками села… Тільки тепер, після злиття з нашою партією тов. боротьбистів, тільки тепер у нас буде могутній союз пролетаріату міста і села. Він може бути на ділі здійснений, а ви самі знаєте, що цей союз основа всієї могутності, всієї сили федеративної республіки і Української особливо. І ось із цим фактом я маю честь привітати вас. Ви одержали від долі бажане. Я б хотів, щоб конференція з гідністю оцінила наших товаришів і через них провела органічний нерозривний зв'язок з селом, об'єднала роботу пролетаріату міста і села».

Схоже, Й. Сталіна не дуже збентежив останній інцидент – відмова від голосування практично половини делегатів конференції і перемога «децистів» при виборах ЦК КП(б)У У всякому разі, він досить спокійно (і водночас – багатозначно) заявив: «…Я гадаю, що ЦК РКП зможе розібратися в цих питаннях і встановити порядок, або створивши новий ЦК шляхом комбінації з делегатів з обох сторін, або, можливо, що сам IX Всеросійський з'їзд займеться цим питанням. У всякому разі ясно, що питання так чи інакше буде розв'язане».

Вже наступного дня, тобто 24 березня 1920 p., Політбюро ЦК РКП(б) розглянуло становище, що склалося в КП(б)У, і прийняло постанову про розпуск обраного ЦК як неправомірного, та призначення тимчасового бюро ЦК КП(б)У До нього мали увійти по два представники від старого і нового складів ЦК та один боротьбист. Незабаром бюро було створено, і очолив його С. Косіор.

Лідери «децистів» не погодилися з таким рішенням. Напередодні IX з'їзду РКП(б) Т. Сапронов зустрівся з В. Леніним, вимагав розглянути на Пленумі ЦК РКП(б) постанову Політбюро про розпуск ЦК, обраного конференцією. 31 березня група «децистів» – делегатів України – звернулася до з'їзду з заявою про неправомірність дій Політбюро ЦК щодо «нового» ЦК КП(б)У.

IX з'їзд РКП(б) рішуче відкинув погляди «децистів», засудив їх фракційну діяльність. Зокрема, В. Ленін, критикуючи дії «децистів» в Україні, підкреслював: «…Ми знаємо, що донецькі та миколаївські робітники дали відсіч захистові напівдемагогічної колегіальності, в яку впадав т. Сапронов».

Відразу ж після закінчення з'їзду, 5 квітня 1920 p., новообраний ЦК РКП(б) розглянув питання про становище в КП(б)У Було підтверджено рішення Політбюро про розпуск ЦК, обраного на конференції, та затверджено тимчасовий ЦК КП(б)У у складі 13 чоловік: В. Блакитний, П. Залуцький, В. Затонський, Ф. Кон, С Косіор, Д. Мануїльський, С. Мінін, Г. Петровський, X. Раковський, Ф. Сергеев (Артем), В. Чубар, О. Шумський, Я. Яковлев (Епштейн).

З метою оздоровлення обстановки в КП(б)У ЦК РКП(б) відкликав з України активних «децистів» Т. Сапронова, С. Косіора, Р. Фарбмана та інших. ЦК партії схвалив лист «До всіх організацій Комуністичної партії України», у якому було доведено необхідність і обґрунтованість заходів, вжитих ЦК РКП(б) для припинення дезорганізаторської діяльності «децистів» в Україні, показано небезпечність їх фракційних дій.

У листі проведено ретельний аналіз соціально-політичних причин активізації «децистської» опозиції. Зокрема, відзначено свідоме порушення принципів прийому до партії в Харківській організації КП(б)У, що створило сприятливу базу для посилення впливу «децистів». Було вказано на необхідність якнайшвидшого очищення КП(б)У від випадкових, міщанських елементів, залучення до неї кращих представників робітничого класу та найбіднішого селянства. В листі висловлювалася впевненість, що комуністи України правильно зрозуміють і підтримають заходи ЦК РКП (б), спрямовані на організаційно-політичне зміцнення КП(б)У.

15 квітня 1920 р. відбувся Пленум ЦК КП(б)У на якому було утворено Політбюро ЦК (С. Косіор – секретар ЦК, Г. Петровський – голова ВУЦВК, X. Раковський – голова РНК УСРР,

О. Шумський – член РВР 12-ї армії, Я. Яковлев – секретар Харківського губкому КП(б)У і Оргбюро ЦК (С. Косіор, О. Шумський, Я. Яковлев).

Очоливши Комуністичну партію (більшовиків) України, С. Косіор докладав значних зусиль до того, щоб якомога згуртувати республіканську партійну організацію, подолати негативні наслідки діяльності «децистів», зосередився на мобілізації трудящих на відбудову народного господарства, поглиблення соціалістичних перетворень. На цей же час випала і організація відсічі білопанській Польщі, і завершення розгрому білогвардійщини на чолі з П. Врангелем і вирішальні акції щодо приборкання повстанської стихії, передусім махновщини.

На посаді першого секретаря ЦК КП(б)У Станіслав Вікентійович перебував до V конференції КП(б)У (17—22 листопада 1920 p.). Згодом деякий час працював у Наркомпроді УСРР, входив до складу Центральної комісії по чистці партії. У грудні 1921 р. повертається в апарат ЦК КП(б)У обирається до складу Оргбюро, працює завідуючим організаційно-інструкторським відділом ЦК.

Після завершення громадянської війни зусилля С. Косіора, як і інших керівників партії та уряду Радянської України, були спрямовані на боротьбу з розрухою, на відбудову і розвиток народного господарства. Він бере активну участь у завершенні процесу націоналізації промисловості, відновленні залізниць і засобів зв'язку, налагодженні роботи шахт Донбасу і металургійних заводів Придніпров'я, в організації комнезамів і поданні допомоги голодуючим.

У жовтні 1922 р. ЦК партії затверджує С Косіора секретарем Сибірського бюро ЦК РКП(б).

У січні 1926 р. його обирають членом Оргбюро та секретарем ЦК ВКП(б). Він брав активну участь у підготовці до XV з'їзду партії (грудень 1927 р.), на якому виступив з Організаційним звітом ЦК і був обраний кандидатом у члени Політбюро, секретарем ЦК і членом Оргбюро ЦК ВКП(б).

У липні 1928 р. об'єднаний Пленум