Читати книгу - "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"

Та це й неважливо. Важливо інше: у коридорі стояв Він, так само розгублений, а до того ж і скривлений, у самих лише підштанниках (ні, не в трусах, а саме в підштанниках — я й не знав, що такі ще носять!), його також розбудила сирена, і він вивалився у коридор, не знаючи що далі й до чого це все. «Мене звати Юрій. Я з України», — передбачливо привітався я. «Знаю, — роздратовано кинув Він. — У тебе, виявляється, той самий номер». «Той самий?» — не второпав було я. Але вже на дальшому реченні («Що означає ваше «той самий»?) я, так мені здалося, додув. Можливо, через те, що врешті заглохла сирена. «Вибачте, — сказав я, — мушу пакувати речі. Мене за годину чекають унизу». Я повернувся до свого номера, а Він, я впевнений, так і стояв у тих своїх сіруватих підштанниках і поглядом вовкулаки свердлив мої двері.

Насправді мене мали чекати щойно через дві години.

11

І останнє доповнення.

Рано-вранці 6 березня 1977 року, коли Марґарет уже розчинилася в повітряному просторі між Торонто та Нью-Йорком, Рон усе-таки накрив того покидька. Рон Вуд, англійський циган і наймолодший гітарист найлеґендарнішої команди світу, відрізав йому (тепер уже хай знову йому — не Йому) шлях до швидкісних ліфтів і наздогнав його на сходовій клітці десь аж між сьомим та шостим поверхами. Спускаючи його сходами вниз, Рон чомусь подумав: «Віднині ти принаймні завжди кульгатимеш».

УЖГОРОД, 1965 (?)

Насправді ця книжка починається тут. І починається з непевності. Наприклад, я не надто певний щодо року. До того ж моїй пам'яті бракує цілості й тяглості. Залишається покладатися на красу окремих моментів.

Найкрасивіших моментів було п'ятнадцять, ось вони.

1. Ужгород лежав за горами, тобто у казковій країні, бо кожна історія з місцем дії у казковій країні починалася словами «за горами, за лісами». Іноді — «за морями», але з цим також усе гаразд, якщо пригадати, що Карпати свого часу були дном моря.

2. Подорож до Ужгорода відбулася літаком і тривала не довше сорока п'яти хвилин.

3. Літак називався російською «кукурузником», але зроблений був усе-таки не з качанів, а з металу.

4. Пролітаючи над горами, можна було бачити ліси. Таким чином підтверджувалося припущення про казкову країну.

5. Крім того, з літака було видно залізничні полотна, автошляхи, польові дороги і просто стежки з кульбабами обабіч. Ми в небі обганяли всіх тих, що повзли землею, навіть військову бронетехніку.

6. Іноді траплялися річки, іноді мости. Велика повінь позмивала всі мости значно пізніше, років через п'ять.

7. Отари овець нагадували живі плями, що розтікаються на зелених схилах.

8. Бувало, що літак провалювався в повітряну яму, від чого дорослі починали занадто голосно сміятися.

9. Іноді ми опинялися всередині хмари, тобто цукрової вати. Уперше я спробував її в празькому парку імені Фучіка, того самого Юліуса, який казав «Люди, я любив вас, будьте пильні!». Удруге — перед виставою цирку «Прага» у Франику. До Ужгорода це не має жодного стосунку.

10. В Ужгороді на летовищі нас зустрічала коза з козеням. Я не сумнівався, що вони от-от заговорять.

11. Річка Уж називалася так, тому що звивалася. Кожна річка може називатись Уж.

12. Але тільки це місто могло називатись Ужгородом. Це таємне ім'я райського саду після появи в ньому змія.

13. Усі навколо говорили угорською, але чомусь називалися мадьярами. Насправді всі говорили російською. Але їх усе одно називали мадьярами. Було так, наче ти за кордоном. Хоч ніхто з нас тоді ще ніколи за кордоном не бував.

14. Дорослі були переважно ще дуже молоді, тому багато й незрозуміло жартували, їли паприку, пили палінку.

15. Мамі було двадцять п'ять років.

УРБІНО, 2004

Італія і сніг — переважно далекі одне від одного поняття. Звичайно, всі ми знаємо про білі альпійські вершини й льодовики. І все ж навряд чи, вимовивши «Італія», ми згадуємо сніг у першій двадцятці словесних асоціацій. І в другій також не згадаємо.

Тому так дивно нам було в Урбіно, подібному до засипаного снігом корабля серед гір. На початку лютого в ньому вже відчутно пахло крокусами. Але сніг не квапився танути, навіть на сонці. Висота Урбіно над рівнем моря — не цілих п'ятсот метрів. Насправді могло здатися, що їх принаймні утричі більше. Ми справді довго підбиралися до нього слизькуватим серпантином, сповільнено і карколомно. Лівіо в ковбойському капелюсі викручував кермо і пригальмовував просто бездоганно. Він був єдиний серед нас, хто знав, навіщо нам потрібне це збочення у сніги з магістрального шляху між Флоренцією та Лече.

Італія є надзвичайно щільною концентрацією краси, передусім природної. Хоч її, краси, настільки багато, що надто швидко звикаєш і перестаєш бачити взагалі. Ні, не зовсім так: дивишся, але перестаєш дивуватися. Первісне приголомшення досить швидко змінюється отупінням. Так от і ми — вже другий день їхали цією красою і, правду кажучи, звикли. Але в Урбіно все наше дивування немовби знов ожило, і ми тільки видихнули: ах!

В Урбіно народився Рафаель. Це принагідно. Тут це не має жодного значення, але про це не личить не сказати.

В Урбіно правив кондотьєр Федерико III да Монтефельтро — от про що мені йдеться. Його профіль з проваленим переніссям і відвернутим від нас правим боком спотвореного під час турнірної бійки лиця, у багряно-червоному одязі й такій же шапці, увічнив на портреті 1472 року П'єро делла Франческа. Профіль кондотьєрової дружини Баттисти Сфорца (у неї навпаки бачимо правий бік) являє собою другу половину цього гіпнотичного диптиху. За найпоширенішою версією, художник намалював профілі подружньої пари відразу після смерті пані Сфорца. Тобто він увічнював передусім її. Відтоді вони витріщаються одне на одного ледь не впритул, ніби вічно граються в моргалки — мертва двоока Баттиста і живий одноокий Федерико.

Через п'ятсот з гаком років мені, бідному студентові, дивом пощастило придбати у Львові альбом репродукцій зі згаданим диптихом. Я часто гортав той альбом і так само часто зупинявся поглядом на портреті кондотьєра Федерико. Тоді я ще не знав, що в нього не було правого ока. Через пару літ я виміняв альбом делла Франческа на «Пісню про незнищенність матерії»