Читати книгу - "Конан, варвар із Кімерії"

Вони йшли не зупиняючись, хоча Бальт з тугою поглядав на білок, що снували між гілок, — їх так легко було дістати кидком сокири! Він зітхнув і тугіше затягнув пояс. Тиша й морок, що панували в хащах, почали його пригнічувати. Він повертався подумки на сонячні луги Таурану, до батьківської домівки з гостроверхим дахом, до вгодованих корів між соковитих трав, до своїх добрих друзів — жилавих орачів і загорілих пастухів.

У товаристві варвара він відчував себе самотнім. Конан був у лісі настільки своїм, наскільки він сам чужим. Кімерієць міг роками жити у великих містах і бути запанібрата з їхніми володарями, якогось дня могла здійснитися його божевільна мрія стати королем цивілізованої країни — такі речі траплялися. Проте він не перестав би бути варваром. Йому були знайомі лише найпростіші закони життя. Вовк залишиться вовком, якщо навіть випадок занесе його в зграю ланцюгових псів.

Тіні подовжилися, коли вони вийшли на берег річки й обдивилися із-за кущів. Річка проглядалася приблизно на милю в обидва боки. Берег був безлюдний.

— Тут знову доведеться ризикнути. Перепливемо річку. Чи то вони переправилися, чи то ні. Можливо, їх повно на тому березі. Та ми мусимо ризикнути.

Задзвеніла тятива, і Конан пригнувся. Щось подібне до сонячного зайчика промайнуло між гілками — це була стріла.

Конан тигрячим стрибком подолав кущі. Бальт побачив тільки блиск сталі і почув глухий вигук. Потім рушив услід за кімерійцем.

Пікт з розбитою головою лежав на землі й дряпав пальцями траву. Шестеро інших кружляли навколо Конана. Луки вони відкинули за непотрібністю. Розмальовки на їхніх лицях і тілах були незнайомі аквилонцю.

Один з них метнув сокиру в юнака, який підбігав з ножем у руці. Бальт ухилився і перехопив руку ворога з кинджалом. Обидва впали й покотилися по землі. Пікт був сильний, як дикий звір.

Бальт напружував усі сили, щоб не випустити руки дикуна і скористатися своєю сокирою, але всі спроби закінчалися невдачею. Пікт відчайдушно виривав руку, не відпускаючи сокири Бальта і б’ючи його коліном у пах. Несподівано він спробував перекласти кинджал з однієї руки в іншу, сперся на коліно, і Бальт, скориставшись цим, молодецьким ударом сокири розкроїв йому лоб.

Юнак схопився на ноги і почав шукати супутника, побоюючись, що вороги його здолали числом. І лише тоді він зрозумів, наскільки страшний і небезпечний у бою кімерієць. Двох ворогів Конан вже поклав, розпанахавши мечем майже до пояса. Третій замахнувся коротким мечем, але Конан одбив удар і підскочив до дикуна, що вирішив скористатися луком. Перш ніж пікт устиг випростатися, кривавий клинок звалився вниз, перерубавши його від плеча до грудей, і застряг у них. З обох боків кімерійця атакували ще двоє, проте одного Бальт заспокоїв влучним кидком сокири. Конан кинув застряглий меч і обернувся до ворога голіруч. Кремезний пікт, на голову нижчий від нього, замахнувся сокирою і одночасно ударив ножем. Ніж зламався об обладунки кімерійця, сокира ж застигла в повітрі, коли залізні пальці Конана зімкнулися на зап’ясті ворога. Хруснула кістка, і Бальт побачив, як пікт скорчився від болю. Наступної миті він злетів над головою кімерійця, все ще верещачи і дригаючи ногами. Потім Конан кинув ним об землю з такою силою, що той підскочив і затих, як мертвий. Було ясно, що у нього зламаний хребет.

— Ходімо! — Конан витягнув свій меч і підняв сокиру. — Бери лук, кілька стріл, і вперед! Тепер вся надія на ноги. Вони чули крики і зараз будуть тут. Якщо ми попливемо зараз, нас нашпигують стрілами раніше, ніж ми випливемо на стрижень!

6. КРИВАВІ СОКИРИ ПРИКОРДОННЯ

Конан вирішив не заглиблюватися в ліс. За кілька сотень кроків від річки він змінив напрям і спрямував біг уздовж берега. Позаду чулися крики лісових людей. Бальт зрозумів, що пікти добігли до галявини з убитими. Подальші крики означали, що дикуни також звернули до лісу. Утікачі все-таки залишили сліди, які міг прочитати будь-який пікт.

Конан наддав ходи, Бальт намагався не відставати, хоч і відчував, що ось-ось знепритомніє. Він тримався, зібравши всю силу волі. Кров стукотіла йому у вухах так гучно, що він не помітив, коли крики за спиною замовкли.

Конан зупинився. Бальт обхопив стовбур дерева і важко дихав, приходячи до тями.

— Вони це облишили, — сказав Конан.

— Вони підкрад… аються… до нас! — просипів Бальт.

— Ні. Коли гонитва коротка, як зараз, вони верещать щомиті. Ні. Вони повернули назад. Я чув, як хтось кликав їх перед тим, як припинився цей гамір. Їх покликали назад. Для нас це добре, для гарнізону форту — погано. Значить, воїнів виводять із лісу для штурму. Ті, з ким ми билися, з якогось племені з пониззя ріки. Поза сумнівом, вони йшли до Гвавели, аби приєднатися до інших. Ми мусимо перепливти річку, що б там не було.

Конан повернув на захід і побіг крізь хащі, навіть не намагаючись ховатися. Бальт поспішив за ним і лише тепер відчув біль у боці — пікт його вкусив. Раптом Конан зупинився і затримав аквилонця. Бальт почув ритмічний плюскіт і побачив крізь листя довбанку, що пливла вгору річкою. Єдиний її пасажир щосили махав веслом, долаючи течію. Це був міцний пікт з пером чаплі, увіткнутим за мідний обруч на голові.

— Людина з, Гвавели, — пробурмотів Конан. — Посланець Зогара. Про це свідчить біле перо. Він їздив пропонувати мир племенам у пониззі, а зараз поспішає взяти участь у різанині.

Самотній гонець уже перебував навпроти їхнього укриття, коли в Бальта від здивування мало не вилізли на лоб очі. Просто над вухом у нього зазвучала гортанна мова піктів. Тут вігі зрозумів, що це Конан окликає гінця його рідною мовою. Пікт здригнувся, обвів поглядом хащі і щось відповів; потім спрямував довбанку до західного берега. Бальт відчув, що Конан забирає у нього піднятий на поляні лук і одну зі стріл.

Пікт підвів човника до берега і, вдивляючись у хащі, щось вигукнув. Відповіддю був