Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

Узагалі, слід підкреслити, що питання про ступінь активності польських загонів у боротьбі проти німців стало одним з найдискусійніших під час переговорів. Радянська сторона звинувачувала Філіпковського у пасивності його солдатів у цій боротьбі до моменту підходу Червоної армії. Польський командувач пояснював це тим, що АК була погано озброєна, а також тим, що за кожного вбитого німецького солдата окупанти вбивали десятки, а іноді сотні поляків, тому командування вважало передчасний виступ безцільним. Радянські військові з цим поясненням не погоджувалися і наводили приклади, коли, «незважаючи на жорстокі репресії, десятки тисяч партизанів України і Білорусії зі зброєю в руках билися проти німецьких загарбників»[729].

Другим дискусійним питанням, порушеним польською стороною, було питання про державну належність Львова. Майор Погоський поцікавився, як вирішуватиметься радянським командуванням ця проблема, оскільки вважав Львів польським містом. Хрущов і його підлеглі рішуче заперечували проти такої постановки питання, вказуючи на те, що, за статистичними даними, всі області Західної України населені переважно українцями.

Автори документа свідчать, що місцева польська людність, з якою їм доводилося зустрічатися в ті дні після визволення Львова, була в основному позитивно налаштована до радянських військ. На їхню думку, враховуючи саме ці настрої населення, Філіпковський вирішив зі своїми загонами вступити до Польської армії в СРСР. Радянські керівники не виключали можливості того, що таку директиву командувач АК міг отримати і від польського емігрантського уряду. Вони повідомляли, що під час розмови зі співробітником 1-го Українського фронту полковником Глінкою стенографістка штабу Філіпковського заявила, що 27 липня останній отримав радіограму з Варшави, в якій польським загонам пропонувалося організовано вступити до армії Берлінга. На цій підставі Хрущов і Мануїльський робили припущення, що польське командування намагалося включити свої організації в армію Берлінга лише для того, щоб зберегти їх організаційно, як вони склалися у підпіллі, з тим, щоб пізніше використати їх проти щойно створеного у Москві тимчасового органу влади нової Польщі — Польського комітету національного визволення (ПКНВ)[730].

На нашу думку, подібне припущення має сенс, оскільки факт видання генералом Бур-Коморовським відповідного наказу для львівських загонів АК про організований вступ до армії генерала Берлінга підтверджується. У депеші від 31 липня 1944 р. Головнокомандувача AK до Лондона зазначалося: «...У Львів я надіслав наказ, щоб за умови примусового призову Радами поляки скористалися з права вступати до армії Берлінга. Тим наказом я підтвердив розпорядження коменданта Львівського регіону, видане ним... (у документі дату не вказано. — І. І.) і яке співпадає з ухвалою політичного представника і Крайового Делегата у Львові. Аналогічний наказ видаю для інших округів, що знаходяться східніше за т. зв. лінію Керзона»[731].

Гадаємо, що через принципову розбіжність у розумінні питання про порядок вступу аківських відділів до армії Берлінга між польськими та радянськими представниками і виникли пізніше ускладнення, що в кінцевому підсумку призвели до арешту Філіпковського та його підлеглих.

Для остаточного вирішення цього питання командувачу АК і офіцерам його штабу було запропоновано вилетіти до Житомира на зустріч з керівником відомства Національної оборони ПКНВ генералом М. Роля-Жимерським. Щоб обміркувати радянську пропозицію, 27 липня увечері у будинку по вулиці Кохановського, 25, де знаходилася штаб-квартира Львівської окружної делегатури, полковник Філіпковський і делегат уряду А. Островський скликали нараду представників усіх політичних партій. Ранком наступного дня так звана Польська рада південно-східних земель Речі Посполитої схвалила рішення про виїзд командування АК до Житомира.

У цей же день, 28 липня, полковник Філіпковський видав наказ про роззброєння польських загонів. 30 липня, за день до відльоту до Житомира, Філіпковський («Янка») надіслав до ГК АК останню депешу, в якій зазначав: «Мав розмову з представником Польської армії. Виїжджаю на зустріч із Жимерським. Моя позиція така: визнаю Польську армію, що б’ється з німцями, однак умовою нашої співпраці з Радами є порозуміння Комітету (ПКНВ. — І. І.) з Миколайчиком (прем’єром польського емігрантського уряду. Моя позиція схвалена Польською радою і делегатом уряду. Мої загони вже роззброєні й організація розформована»[732].

Через брак усіх відповідних документів нам не відомо про докладний зміст переговорів у Житомирі. Проте добре знаємо, що прибулі на зустріч із Жимерським польські офіцери, зосібна полковник Філіпковський, його заступник полковник Ф. Студзинський, начальник штабу майор Погоський, командувач Львівського округу АК підполковник С. Червінський, на початку серпня 1944 р. були заарештовані[733].

Тим часом у Львові, незважаючи на складення зброї і формальне розформування загонів АК, у штаб-квартирі командування регіоном, що знаходилося по вулиці Кохановського, 27, життя не припинялося. До штабу постійно приходили солдати АК із запитанням, чого можна чекати і на що сподіватися у найближчий час. 31 липня протягом дня радянською військовою контррозвідкою «Смерш» були заарештовані начальник розвідки Львівського округу АК підпоручник М. Бородей («Лис»), начальник контррозвідки регіону АК підпоручник Є. Полячек («Двера») та кілька їхніх співробітників. У польському штабі нічого не знали[734].

Цього ж дня увечері на запрошення радянських військових у будинку польського командування зібралися місцеві керівники АК — штабісти, командири окремих дільниць міста, ватажки партизанських загонів тощо. Загалом були присутні 25–30 офіцерів. Усім їм запропонували для проведення переговорів переїхати в інше місце, а коли вони це зробили, там їх було підступно роззброєно та заарештовано. У приватному помешканні заарештували також окружного делегата уряду Адама Островського («Томаса Недзелю»). Протягом найближчого часу хвиля