Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вовкулаки не пройдуть 📚 - Українською

Читати книгу - "Вовкулаки не пройдуть"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вовкулаки не пройдуть" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 123 124 125 ... 128
Перейти на сторінку:
в історії з убивством старого Панченка партійні хлопці передали куті меду. Думаю, хтось дуже високопоставлений власні гріхи замазував - тож і ризикнув.

Діденко замовк, як наша Валентина Спиридонівна перед тим, як оголосити оцінку. Себто - надовго. Тому я навіть не кашлянула, а щось таке вигукнула. Подіяло.

- Ще до суду першої інстанції в обласній партійній газеті надрукували статтю “Смерть за смерть!”. Виклали версію прокуратури, прізвище отого бідолашного сироти повністю подали і написали, що провину на слідстві довели стовідсотково - залишилося тільки суду своє справедливе слово сказати. А районний суддя, як ви пам’ятаєте, не прислухався до вказівок, тож заробив ще одну статтю… в газеті: “Хто покриває вбивцю?”

- Знав би, хто таким паскудство понаписував, - обурився свекор, - я б йому руки разом із ногами повідривав!

- Не раджу, - усміхнувся Діденко, - бо цей писака свій гріх спробував спокутувати. Хоч і запізно. Інша справа - що нічого у нього не вийшло.

Свекор здогадався майже одразу. От що значить - не перепивати зайвого. Вчасно ми його зупинили.

- Та невже? Він? Соловейко перебудови? Шерлок Холмс недороблений! Але ж чекайте - він тоді, як той суд був, іще мамці в пелену сякався. Може, однофамілець? Чи родич якийсь?

- Вбили вчителя коли? В шістдесят п’ятому. А того сироту коли судили? Через два роки. Знацця, у шістдесят сьомому. Тоді ж і обидві статті вийшли. Вісімнадцять років уже вашому, як ви кажете, соловейкові було. Вже не шмаркач. Інша справа - що то напевно не він писав, але ім’я та прізвище - його. А поряд - “наш позаштатний кореспондент”.

- І що він з того мав, крім гонорару? Чи й того не виписали?

- Мав, Маріє, ще й чимало. Рекомендацію обкому партії на факультет журналістики. Пройшов, як…

Порівняння миттю віднайшов свекор:

- Як перша чарка після Великого посту.

- Нічого, тату, сміятися над чужим горем. У всякому разі слідство йому спасибі скаже. Бо він тепер, як я розумію, за головного свідка піде.

- Безперечно, - підтвердив Діденко.

- Так беріть “до кучі” бабу Химку, котра згадала, як той сирота, котрий у неї на квартирі жив і з хліба на воду перебивався, казав їй, що скоро матиме добрі гроші і заживе по-людськи. І що обіцяли йому ті гроші, як він “одного папірця підпише”.

- Хто обіцяв?

- А оце вам посвідчить громадянин Жидовоз…

- Хто-хто?

- Петя Гітлер наш. Він на власні очі бачив, як жінка Рейтаровського вночі до сироти ходила. Певно, умовила його, грішми голодного і наївного хлопчину спокусила. Я навіть здогадуюсь, що вона йому казала: ти, мовляв, сирота, неповнолітній, сухотник, дадуть тобі умовно… а він і повірив.

- Тоді, як каже моя кума, дозвольте поцікавитися: кого тепер судити будуть? Ну, сироту нещасного виправдають, хоча з того світу не повернуть. Але хіба він один такий? А головний звинувачуваний - хто тепер?

- Як хто? - не приховував свого здивування Діденко, - Ну ясна ж річ - Зінько! Всі докази проти нього.

- А ви пам’ятаєте, що про ваші докази написано в отій товстій книжці, що у мого братика на чільному місці лежить? Докази за відсутністю мотиву злочину - то лише випадкове зібрання речей і фактів.

- Знов за рибу гроші! - образився підполковник. - Ви ж самі сто разів говорили, що покійний Панченко зіпсував комісарському синочку кар’єру. Не дав на дурняк золоту медаль одержати. Хто тут дурень, вибачайте на слові?

- Визнаю чесно: я! Але у мене пом’якшуюча обставина є. Бо для мене шістдесят п’ятий рік - то щось на взірець Лукомор’я з дубом. А от ви, тату, мусили б пам’ятати, що в шістдесят п’ятому році золота медаль при вступі вже ніяких пільг не давала. Навпаки, різали медалістів, як курей у голод.

- Точно! - аж підскочив свекор! - Ну це ж треба! Забув! Хрущов цю пільгу ще в шести десятому відмінив. Потім, правда, повернули, але вже пізніше. То що ж виходить?

- А виходить, - здогадався Діденко, - що треба новий мотив шукати. Бо й справді, як подумати: шістдесят п’ятий рік, Зінькові сімнадцять, до армії ще два роки… тоді в дев’ятнадцять брали… тато ще в фаворі, бо їх, ветеранів революції, тільки після шістдесят сьомого затикати почали. Та ні, що я кажу? Після сімдесятого, це я вже точно пам’ятаю.

- То що ж це діється, Маріє? Знову ми не тому, звиняй, дупу мантачимо?

- Тату, ви тут самокритики не розводьте. Не радянські часи. А краще скажіть мені: що такого примітного в шістдесят п’ятому році було? Тільки коротко і без ліричних відступів. І без Хрущова, будь ласка. Його в шістдесят четвертому зняли.

Свекор помовчав, поворушив губами, довго дивився на чашку з захололою кавою, механічно взяв її, випив, як воду, поставив на стіл і зітхнув:

- У тисяча дев’ятсот шістдесят п’ятому році Дев’яте Травня вперше зробили вихідним днем. І так, як його святкували того року, вже більше не святкували ніколи.

- Отож, про свято. Що вам із нього найбільше запам’яталося?

- Фронтовики прийшли при орденах і медалях.

- А скажений комісар, котрий Наум Рейтаровський?

- Стоп-стоп-стоп, доню! Він взагалі пропав - мало не до осені. Казав: старі рани, мовляв, розігралися, лікувався довго.

- А

1 ... 123 124 125 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовкулаки не пройдуть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовкулаки не пройдуть"