Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

— Справді, нема чого й сказати, — завершив я. — І слова трохи скидаються на мій почерк — принаймні на перший погляд.

— Цікаво, а що трапилося б, якби першим туди дістався ти?

— Певно, нічого, — відказав я. — Здається, вони хотіли бачити мене живим, але заплямованим. Штука полягала в тому, що ми мали приїхати на місце по черзі. А я мав не поспішати рівно настільки, наскільки це необхідно для спланованої розв'язки.

Він кивнув.

— Так ретельно розпланували час, — сказав він. — Має ще бути зрадник тут, у палаці. Є ідеї?

Я гигикнув і потягнувся по цигарку. Запаливши її, знову гигикнув.

— Я щойно повернувся. А ти вже давненько тут сидиш, — мовив я. — І хто ж мене зараз найбільше ненавидить?

— Це делікатне питання, Корвіне, — зауважив брат. — Кожен за щось має на тебе зуба. Звісно, я поставив би на Джуліана. Однак така версія не тримається купи.

— Чом би й ні?

— У них з Каїном були чудові стосунки. І то багато років. Вони дбали одне про одного, завжди вешталися разом. Нерозлийвода. Джуліан досі такий холодний та дріб'язковий, як ти і сам пригадуєш. Але якщо він когось і любив, то це був Каїн. Не думаю, що Джуліан міг би так вчинити з ним, навіть щоб насолити тобі. Зрештою, якби йому треба було лише це, то він точно зміг би відшукати сотню інших способів дошкулити тобі.

Я зітхнув.

— Хто наступний?

— Не знаю. Я просто не знаю.

— Гаразд. Як, на твою думку, зреагують усі?

— Ти потрапив у пастку, Корвіне. Всі вирішать, що це зробив ти, байдуже, що казатимеш.

Я кивнув на мерця. Рендом похитав головою.

— Це може бути просто-напросто якийсь бідолашний бевзь, котрого ти витягнув з Тіні, щоб перекинути провину на нього.

— Знаю, — відказав я. — Дивно, але я повернувся в Амбер у найкращу пору, аби показати себе з найпоряднішого боку.

— Бездоганна пора, — погодився Рендом. — Тобі навіть не довелося вбивати Еріка, щоби здобути бажане. Подарунок долі.

— Так. І все ж, ні для кого не таємниця, що саме це я і мав намір зробити. І то лишень питання часу, коли мої війська — чужинці з дивною зброєю, які розташувалися тут — почнуть викликати роздратування. Наразі мене від цього вберігає лише зовнішня загроза. А є ж іще й учинки, в яких мене підозрювали навіть до повернення, — на кшталт убивства Бенедиктових слуг. Тепер ще й це...

— Так, — відказав Рендом. — Я відчував, що до цього йде, щойно ти почав говорити. Коли ви з Блейзом атакували, Джерард розташував частину флотилії так, щоб не ставати вам упоперек дороги. А Каїн, навпаки, напав на вас зі своїми кораблями і розбив вас на морі. Тепер, коли його не стало, підозрюю, ти поставиш Джерарда командувати всім флотом.

— А кого ж іще? Він єдиний придатний для такої служби.

— І все ж таки...

— І все ж таки. Визнаю. Якби я і вбивав когось, щоби зміцнити свій статус, то за логікою обрав би Каїна. І це, чорти б його взяли, правда.

— І як ти плануєш усе владнати?

— Розповідатиму всім, що трапилося насправді, й силкуватимуся довідатися, хто ж за цим усім стоїть. Маєш кращі ідеї?

— Намагався вигадати, як би забезпечити тобі алібі, але поки нічого не спадає на думку.

Я похитав головою.

— Ми з тобою надто близькі. Байдуже, наскільки все переконливо звучатиме, — можемо досягнути протилежного ефекту.

— А тобі не спадало на думку визнати вбивство?

— Спадало, але самозахист відпадає. Перерізане горло свідчить про напад знишка. І я не палаю бажанням вигадувати альтернативні версії: вишукувати сумнівні докази, ніби він замислив щось лихе, а тоді стверджувати, буцімто я вбив його на благо Амбера. За таких обставин категорично відмовляюся перебирати провину. Та й запашок гнилявий лишиться.

— Зате репутацію заробиш залізну.

— Не така репутація потрібна мені для шоу, яке збираюся поставити. Ні, це неможливо.

— Тоді це вирішує все — ну майже.

— Тобто — «ну майже»?

Крізь щілинки примружених очей Рендом розглядав великий палець лівої ноги.

— Ну, мені щойно спало на гадку, що коли тобі потрібно прибрати когось зі сцени, то зараз саме час скористатися нагодою і змінити розклад сил.

Обдумуючи це, я допалив цигарку.

— Непогано, але наразі не можу більше розкидатися братами. Навіть Джуліаном. Та й його так просто не прибереш.

— Не обов'язково чіпати когось із родини, — уточнив Рендом. — Навколо безліч шляхетних амберитів з імовірними мотивами. Скажімо, сер Реджинальд...

— Забудь про це, Рендоме! Жодних зачисток не буде.

— Гаразд. Тоді мої маленькі сірі клітини[52] виснажені.

— Сподіваюся, не ті, що відповідають за пам'ять.

— Звісно.

Зітхнувши, Рендом випростався. Зіп'явся на ноги, переступив через іншого присутнього в кімнаті, а тоді підійшов до вікна. Розсунув портьєри і довгенько вдивлявся у далечінь.

— Звісно, — повторив він. — Я маю багато чого розповісти...

Відтак Рендом узявся пригадувати вголос.

2

Хоча секс для багатьох — на першому місці, проте є багато чого, що ми любимо робити в перервах між ним. Стосовно мене, Корвіне, то це гра на барабанах, польоти в повітрі й азартні ігри — порядок цих слів не має значення. Гаразд, можливо, літати мені подобається найбільше — на планерах, кулях і всякому іншому — але сам знаєш, це вже від настрою залежить. Тобто, запитай мене іншим разом — і відповідь моя буде інакшою. Усе залежить від того, чого хочеться даної миті.

У будь-якому разі кілька років тому я сидів у Амбері. Байдики бив. Ходив з візитами, встрявав у халепи. Тато ще був тут, і коли я помітив, що він знову став хмурнішати, то вирішив — час збиратись у мандри. Далекі мандри. Давно вже зауважив, що батьківська ніжність зростає обернено пропорційно відстані між нами. Прощальним подарунком мені від нього став вишуканий їздовий стек — певно, щоб та любов росла хутчіше. Попри все, стек виявився справді гарним — срібне гравіювання, акуратна обробка. Він добре мені послужив. Я вирішив, що в одному дрібному закапелку Тіні мені вдасться насолодитись усіма моїми маленькими втіхами.

Та мандрівка виявилася довгою. Не хочу втомлювати тебе деталями. Як на те пішло, я