Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

— Здається, ти вибрав не ту няньку. Я на цю роль не підходжу. Вибач. Тобі ще налити? - спитав я і простяг руку з пляшкою аренті.

— Ні, дякую. З мене досить. Та й тобі радив би. Адже день тільки на подвір'ї, - з явним докором у голосі помітив Ерлоу. Я не відреагував на його зауваження чи як його… дружню пораду? Налив собі повну склянку і одним ковтком відпив одразу половину.

Я глянув у вікно, примружився при яскравому сонячному світлі.

— Мені нема до кого більше звернутися, Тейрене. Ти - мій друг. Дівчинка втратила батьків. У мене безвихідне положення: імператор відправляє мене на західні землі. А це мав бути її перший бал.

— На довше залишиться незайманою, - скривився я, прикрив очі і поклав голову на спинку крісла.

Відучора головний біль не минав. Я намагався заглушити його спочатку зіллям, а потім просто плюнув і вирішив, що ніщо так не лікує як якісне і смачне аренті. Не знаю… цей біль від спиртного чи від того дивного сну, що мені наснився? Вже другий день поспіль все навкруги здається мені таким…

— Дівчина зовсім не така…

— Начхати. Я – не нянька. Ні для неї, ні для кого б там не було ще, Ерлоу, - відмовив я.

— А якщо я скажу, що справа не лише у її першому виході у світ?

Я дивився на свого друга. І чому він обрав саме сьогоднішній день для таких розмов? Відставив склянку, трохи випростався в кріслі і запитливо дивився на нього, чекаючи продовження. Серце почало битися сильніше, немов би в передчутті чогось…

— Східні землі вважають, що якщо об'єднатися з нашими, вони зможуть зупинити війну з півночі. Незабаром до палацу прибуде принцеса Алія. Імператору повідомили про важливість цього союзу. Усі його радники проголосують за цей шлюб. І ти розумієш, що їх зовсім не лякає війна, а спокушає щось інше. Наш юний і безмозкий імператор повністю довіряє своїм... помічникам. І виконає те, що від нього вимагається. Тобто одружиться з принцесою Алією.

Я довго дивився на чоловіка, не розуміючи що саме він від мене хоче. Хто там у нього у підопічних?

— Їй здається всього вісімнадцять, - з їдким глузуванням промовив я. – Вся родина працювала на імперію і померла ж за неї. Ти вирішив і життям дівчинки розпоряджатися?

Ерлой скривився і сердито подивився на мене.

— Так, їй вісімнадцять. І вона готова виконати свою роль. Це – її мета, а не моя. Вона віддана імперії, як і всі її члени родини.

— Яку роль, Ерлоу? Ти так і не сказав.

— Запобігти цьому шлюбу, Тейрене.

Я дивився на свого друга і чекав, що він сам скаже, що це все жарт. Але ні. Він сидів із таким серйозним виглядом, що мені стало вже не по собі. Мені хотілося розсміятися, але… почуття, що я вже всі його плани знаю наперед, мене неприємно дивувало.

— Хочеш із вісімнадцятирічного дівчиська, своєї підопічної, зробити коханку імператора і розірвати цей шлюб?

— Еріел має особливу магію. І красу. Вона зможе. Я впевнений в цьому.

Я взяв склянку і залпом допив весь її вміст. Як же хотілося послати до всіх демонів свого друга! Але я стримався, раптово замислившись.

— Це та дівчина, з якою я бачив тебе на прогулянці декілька років тому?

— Так, Еріел…

— Еріел, - промовив я до болю знайоме ім’я, і потягнувся до наступної пляшки. – А ти хіба… нас не знайомив?

— Ні, - похмуро відповів чоловік. – Здається тобі вже треба закінчувати зі спиртним, Тейрене. Ти сьогодні сам на себе не схожий!

— Дивно, але мені здається, що ти вже приходив до мене з цим проханням.

— Тейрене, не лякай мене! І досить вже пиячити!

— У тебе забув спитати такої цінної поради! – огризнувся я. Підніс до губ склянку… і все ж таки відставив на стіл.

Ерлоу мовчки спостерігав за мною.

— Пройшло стільки часу, а ти досі не відпускаєш їх,— почув я тихий голос.

— Про що ти? – здивовано спитав я.

— Нині нам потрібна твоя допомога. За стільки років я не просив тебе ні про що. Зроби це заради мене, заради нашої дружби, заради імперії. Зроби це заради мене! – вибухнув чоловік і підвівся зі свого крісла. - Досить пити і спопеляти себе болем! Зроби перерву та вийди в люди. Після своєї місії можеш тут хоч поринути у свій…

— … морок і холод. Я знаю. Ти, здається, не перший, хто говорить мені про це.

  Мені здавалося все це дивним. Немов би тільки учора він заходив до мене. І його розмови здавалися досить дивними. Немов він про щось говорить таке… кого я не відпускаю? Мабуть, я дійсно багато п’ю останнім часом. Я взяв пляшку зі столу і спокійно пройшов до дверей. Еріел… чому серце так б’ється при спогадах цього імені?

— Вихід ти знаєш де, Ерлоу, - кинув я йому, і покинув приміщення.

Я погодився. Погодився зовсім не усвідомлюючи на що. Але з кожним днем я все більше жадав зустрічі. Кожну ніч я прокидався з її іменем на вустах. Еріел… Одного разу мені навіть наснився сон, що якась дівчина лежить на підлозі мертва. І мене скував такий біль, що хотілося закричати, щосили закричати!