Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

— Не знаю...

Невдовзі вдалині з’явилися силуети пірамід, з чого неважко було здогадатися, що вони вже над Африкою. Кілька годин польоту — і пустельний краєвид змінився невиразними пагорбами і... зеленню. Покручені буревіями невисокі кущі й дерева почали з’являтися то тут, то там, а потім весь видимий простір заполонили блискучі прямокутники, між якими зеленіла різноманітна рослинність.

— Це що, теплиці? — запитав Тео, розглядаючи дивовижний краєвид.

— Теплиці, — підтвердив Мілан, знявши маску. — Багато-багато теплиць, майже до самого Дунгу.

— І що в них вирощують?

— Усе, що Рада Корпорацій замовляє.

— Це ж скільки народу треба, щоб їх обробити, — вражено сказав Тео.

— Ніскільки. Теплиці обслуговують дроїди, трохи кіборгів. Люди в них не працюють.

— Чому?

— Бо для людей потрібно або організовувати підвіз, або будувати поруч житло, прокладати комунікації, розвивати інфраструктуру, а дроїдам аби було зарядне — і вони задоволені. Ну і ще люди можуть їсти продукцію або намагатися винести щось додому. Теплиці далеко від більшості поселень, відносно близько тільки Дунгу. Ну, як близько, кілометрів тридцять. Довкола теплиць захисний бар’єр, тож місцеві до них якщо й пробираються, то дуже рідко й не завжди вдало.

— А ви?

— Ну, — Мілан підтис губи, — здатність непоміченими ходити серед ворогів — одне з семи див.

— На місцевих це справляє враження?

— Ми не зловживаємо «вуаллю», хіба що коли хочеться пригод. Простіше все купити, тому наша церква періодично робить у них закупи.

— Твій батько призначив тут зустріч через захисне поле теплиць? Він хоче побачити, чи бджоли зможуть його вимкнути?

— Можливо. Він нічого мені не пояснював, просто сказав, щоб ми були тут.

— Скоро дізнаємося, — зітхнув Тео і знову поглянув у вікно, за яким, скільки бачили очі, тягнулися теплиці. Не сумнівався, що Лялечка зможе вимкнути захист. Звісно, його швидко відновлять, але так Борислав побачить, що «дитяча» ідея — дієва.

Коли теплиці закінчилися, краєвид знову заполонили невеличкі кущики. А потім вдалині виникло «місто»: вулиця з кількома триповерховими цегляними спорудами, а довкола них — хаотично розкидані житлові модулі, біля яких зеленіли кволі й покручені дерева. Ще крізь місто текла річка. Невелика, більше схожа на канаву, проте її береги рясніли буйною зеленню. Придивившись, Тео зрозумів, що це банани. Тож... не все так погано на планеті. Якщо зруйнувати антенні поля, то в Долину також повернеться життя. Він не сумнівався в тому, що поля потрібно саме руйнувати.

На схід від Дунгу стояло два сріблястих судна з гарматами на боках, а біля них — близько десятка кремезних озброєних людей в однаковому сіро-бурому одязі. Не важко було здогадатися, що то не місцеві, а штурмовики-екстремофіли. Коли судно церкви «Семи див» плавно приземлилося, Тео з подивом зрозумів, що половина гурту — жінки.

Першим до них вийшов Мілан. Він вклонився, вітаючись, і підійшов до батька. Коли став поруч, то різниця в статурі виявилася разючою, через голограф це було не так помітно: Борислав як висока масивна гора, а Мілан — невисоке тендітне деревце.

За Міланом вийшов Зорян. Він вклонився й зупинився біля новоприбулого судна. За ним вийшла Лялечка з малою антигравітаційною платформою під пахвою — при її появі всі штурмовики схопилися за зброю.

— Не стріляйте! Вона за нас! — в один голос вигукнули Мілан і Зорян, звівши руки вгору. Лялечка демонстративно повільно обвела всіх поглядом, мовчки поклала платформу на землю і стала на неї. Швидко покласти всіх штурмовиків буде проблематично, але якщо вони таки надумаються по ній стріляти, то вона зможе захистити себе полем і утекти.

— Це — Лялечка, кіборг із Дельти. Колись давно вона працювала в поліції Північної брами, але через характер її списали. Зараз вона цінний і активний член нашої команди. Це завдяки їй ми вже маємо першу тисячу роботів-бджіл, і скоро будуть ще, — затараторив Мілан, пояснюючи, хто ця гора металу.

Між тим із судна вийшов Тео з одним набором бджіл і зупинився поруч із Лялечкою.

— Студент?! Ти?! — здивовано вигукнув рудогривий штурмовик.

— Гиря?..

— Впізнав! — засміявся той і, підійшовши, радісно поплескав Тео по плечу, а потім обернувся до решти: — Він мій сусід по «Синтезу»! Наші бокси були майже навпроти!

— Навскіс, — уточнив Тео. — Звичайно, я тебе впізнав: ти не змінився і рука в тебе така ж важка. Точно Гиря.

— Ти теж не змінився, а, судячи з татухи, ще й вилупився зовсім недавно?

— Недавно.

— І як враження?

— Могли бути кращими.

— Студент... повірити не можу, — Гиря похитав головою, розглядаючи його. — Я дуже радий, що тебе не зачистили.

— Сентименти відкладіть на потім, — сказав Борислав, підійшовши до них. Його блакитні очі прискіпливо ковзнули по Тео, потім — по Лялечці. — Що ти там казав про краплю води?

— Що вона точить камінь не силою, а частими ударами.

— Покажи: вимкни захист теплиць.

Тео обернувся на Лялечку, та кивнула і відвела руку вбік, запрошуючи його ставати на платформу перед нею. Він чув, як загули штурмовики, спостерігаючи за ними, а коли платформа почала повільно підійматися, то гул посилився.

— Лети за нами і все побачиш, — сказала Лялечка і увімкнула захисну сферу.

— Оце номер, — присвиснув Гиря.

Борислав і ще кілька штурмовиків сіли до одного зі своїх суден і попрямували за кулею.

— Ти тремтиш, — сказала Лялечка, коли вони підлетіли до теплиць.

— Нерви.

— Не варто хвилюватися, ця демонстрація — дитяча забавка. Підсилювачі взагалі нічим не захищені. Пари роботів вистачить. Відкрий коробку, вийми зайвих.

— Може, лишити трьох?

— Не варто. Дві — це вже з запасом.

Тео обережно повиймав тендітних роботів з коробки, а Лялечка під’єднала до неї ліву руку. Десь за хвилину роботи «ожили»: вибралися з комірок, порухали головами, розправили крильця й полетіли в напрямку теплиць.