Читати книгу - "Буря Мечів"

— Міледі, зле отак тягнути вас під вінець. Мені страшенно прикро. Тим більше за те, що це робиться так несподівано і так таємно. Та лорд-батько вважав це за необхідне з державних міркувань. В іншому разі я б вас повідомив раніше,— він покульгав ближче до неї.— Знаю, ви не хотіли цього шлюбу. Я теж. Однак, якби я від вас відмовився, вас би видали за мого кузена Ланселя. Мабуть, це б вам сподобалося більше. Він вам ближчий за віком, та й зовні привабливіший. Якщо вам так краще, тільки скажіть, і ми цьому фарсу покладемо край.

«Не хочу я нікого з Ланістерів,— хотілося сказати їй.— Хочу Вілласа, цуценят і барку, хочу синів, яких я назву Едардом, Браном і Риконом». А тоді вона пригадала те, що їй сказав у богопралісі Донтос. «Тайрел чи Ланістер — байдуже, їм потрібна не я, а моє спадкоємство».

— Ви дуже добрі, мілорде,— мовила переможена Санса.— Я — годованка трону, мій обов’язок — вийти за того, за кого звелить король.

Він роздивлявся її своїми різнобарвними очима.

— Я знаю, Сансо, що про такого чоловіка, як я, дівчата не мріють,— сказав він тихо,— але я й не Джофрі.

— Ні,— озвалася вона.— Ви були добрі до мене, я пам’ятаю.

Тиріон простягнув їй дебелу короткопалу руку.

— Тоді ходімо. Виконаємо свій обов’язок.

І вона вклала свою долоню в його, і він повів її до олтаря, де між Матір’ю і Отцем уже чекав септон, щоб поєднати їхні життя. Санса побачила Донтоса у блазенському костюмі — він дивився на неї великими круглими очима. Були тут сер Балон Свон і сер Борос Блаунт у білому вбранні королівської варти, а от сер Лорас — ні. «Нема нікого з Тайрелів»,— зненацька збагнула Санса. Але інших свідків не бракувало: євнух Вейрис, сер Адам Марбранд, лорд Філіп Фут, сер Брон, Джалабар Ксо і ще дюжина інших. Лорд Гайлз покашлював, леді Ермісанда лежала на руках, вагітна дочка леді Танди без причини схлипувала. «Нехай плаче,— подумала Санса.— Може, я ще теж поплачу, ще не вечір».

Церемонія минула, мов уві сні. Санса виконала все, що від неї вимагалося. Звучали молитви, обітниці та співи, і горіли високі свічки, і танцювали сотні вогнів, а через сльози в очах здавалося, що їх тисячі. На щастя, ніхто, схоже, не помічав, що Санса плаче, горнучись у батькові кольори, а якщо люди й помічали, вдавали, що ні. Час пролетів, і от уже треба й плащі міняти.

Як батько королівства, Джофрі зайняв місце лорда Едарда Старка. Санса наструнчилася як спис, коли його руки торкнулися її плечей, вовтузячись із застібкою плаща. Одна з них провела по грудях і навіть затрималася, легенько стиснувши. А тоді застібка нарешті розстебнулася, і Джофрі з королівським розмахом і з посмішкою кинув плащ нареченої геть.

З дядьком вийшло не так добре. Плащ нареченого, що на нього вдягнули, був величезний і важкий — малиновий оксамит, пишно розшитий левами й облямований атласом і рубінами. Ніхто не здогадався принести стільчик, а Тиріон був на фут з половиною нижчий за свою наречену. Він підійшов ззаду, і Санса відчула, як її посмикали за спідницю. «Він хоче, щоб я стала навколішки»,— збагнула вона, спалахнувши. Вона помертвіла. Ні, не так це мало відбуватися! Вона тисячі разів мріяла про своє весілля, і завжди їй уявлялося, як суджений стане позаду неї, високий і дужий, і накине на неї свій плащ їй на захист, і, нахилившись уперед, щоб застебнути його, ніжно поцілує її в щоку.

Санса відчула, що її ще раз посмикали — наполегливіше. «Ні. Чого я маю берегти його почуття, якщо усім байдуже до моїх?»

Карлик посмикав її втретє. Але вона уперто стиснула вуста, вдаючи, що не помітила. Хтось позаду них захихотів. «Королева»,— подумала вона, але це не мало значення. На той час реготали вже всі, і Джофрі найгучніше.

— Донтосе, ставай рачки,— звелів король.— Дядькові, щоб на свою молоду вилізти, допомога потрібна.

І так лорд-чоловік одягнув на неї плащ у кольорах дому Ланістерів, стоячи на спині блазня.

Коли Санса розвернулася, маленький чоловік дивився на неї знизу вгору, стиснувши вуста, червоний, як її плащ. Зненацька їй стало соромно за свою впертість. Вона розправила спідниці й опустилася перед ним навколішки, і їхні голови опинилися на одному рівні.

— Цим поцілунком я засвідчую свою любов і беру вас за свого лорда і чоловіка.

— Цим поцілунком я засвідчую свою любов,— хрипко мовив карлик,— і беру вас за свою леді та дружину.

Він гойднувся вперед, і їхні губи на коротку мить торкнулися.

«Який він потворний,— подумала Санса, коли його обличчя опинилося поряд з її.— Потворніший навіть за Гончака».

Септон високо підніс свій кристал — і на них розсипалося веселкове сяйво.

— Тут, перед очима богів і людей,— мовив він,— урочисто оголошую Тиріона з дому Ланістерів і Сансу з дому Старків чоловіком і дружиною — одним тілом, одним серцем, однією душею віднині й довіку, і хай упаде прокляття на того, хто стане поміж ними.

Сансі довелося закусити губу, щоб не схлипувати.

Весільну учту влаштували в малій залі. Гостей було з півсотні: до присутніх на самому обряді приєдналися здебільшого піддані й союзники Ланістерів. Тут Санса й побачила Тайрелів. Марджері послала їй страшенно сумний погляд, а королева колючок, яка шкандибала між Лівим і Правим, узагалі на неї не подивилася. Елінор, Алла й Меґа наполегливо вдавали, що взагалі з нею не знайомі. «Отакі подруги»,— гірко подумала Санса.

Чоловік її багато пив, а от їв зовсім мало. Слухав, коли хтось підводився сказати тост, іноді коротко кивав на схвалення, та в іншому його обличчя було мов з каменя вирізьблене. Бенкет, здавалося, тривав вічно, але їжі Санса так і не торкнулася. Хотіла, щоб усе чимшвидше закінчилося, і водночас цього жахалася. Адже після бенкету прийде час постелі. Чоловіки понесуть її нагору у шлюбну постіль, дорогою роздягаючи й сиплючи брудними жартиками про те, що її очікує на простирадлах, а жінки в цей час шануватимуть Тиріона. Й тільки по тому, як їх двох голих вкладуть у ліжко, їх облишать у спокої, та й усе одно гості стоятимуть під дверима весільної спальні, викрикуючи крізь двері непристойні підказки. Коли Санса була ще зовсім дівчинкою, такі традиції здавалися їй захопливими пустощами, але нині, коли мить ця прийшла, її опанував