Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Між магією і «реалізмом»

Існує магія Чинквеченто, як і раніше існувала магія Кватроченто. В обох випадках фігурувала думка про здатність змінювати хід природи, але якщо в епоху гуманізму магія, можливо (згадаймо Фічіно), була складовою життя в гармонії із законами природи, у XVI ст. вона стає інструментом для зміни, поліпшення, розвит­ку порядку речей.

Магія Фічіно привела нас до гармонійних відносин з упорядкованою природою, магія Бруно, навпаки, привертає нашу увагу до нескінченності світів, тремтить від невичерпного відкриття космосу, передує астрономічним і метафізичним запаморочливим відкриттям XVII ст.

Відродження

як метафора

Тим часом навіть у політичних мислителів, що підтримували королівську владу, таких як Боден, і у скептиків-індивідуалістів, таких як Монтень, розвивається ідея толерантності, яка буде повністю описана тільки в майбутньому столітті. Але якщо раніше все ще намагалися створити гармонію між людиною, новою дійовою фігурою, і космосом, то тепер (якщо звернутися до скептицизму Монтеня або непорушної рівноваги Еразма) людина протиставляється цілому світу, знаючи, що її способи розшифрування таємниці космосу тимчасові, приземлені; варто також згадати Макіавеллі або Гвічардіні, в яких людина вирішує бути «прагматичною» щодо світу, без богослов’я та з тонким реалізмом.

Нам може здаватися, що філософи Чинквеченто дуже далекі від нас, та ми можемо питати себе, що нас пов’язує з Помпонацці або з Телезіо. Але якщо ми такі, які є, то це тому, що вони започаткували нову еру, коли ми мислимо інакше, ніж у попередні століття. У цьому розумінні ми все ще можемо прийняти те, що є лише метафорою, — «Відродження». Можливо, ідеться не про переродження, а про повільний розвиток попередніх міркувань, але, безперечно, про відродження, розрив, віру в те, що світовий порядок не є незмінним і саме ми повинні трансформувати його від медицини (Парацельс) до інтерпретації Святого Письма (Лютер). Так званий Прометеївський дух. Чи було це добре або погано, але так і було.

Бажаючи бути суворим, Чинквеченто було зарозумілим. Але ми — спадкоємці цього, на краще чи на гірше, і щоб зрозуміти це, ймовірно, варто практикувати смиренність.

Відродження науки

Лука Б’янкі

Численні історичні та філософські інтерпретації, які супроводжували протягом століть історичний процес, після чого наукове знан­ня доби Чинквеченто стає невід’ємною і вирішальною частиною європейської культури під назвою «наукове відродження», розцінюють такий ренесансний рух як період потужного культурного переходу, проте не без певних суперечностей.

«Відродження» чи науковий застій?

Що таке scientia

Зміна перспективи

Численні історики науки в першій половині XX ст. стверджували, що Ренесанс ознаменував собою призупинення або навіть рух назад порівняно з величезним прогресом, який зафіксували дослідження космології, фізики, астрономії, математики, оптики, медицини та біології в період раннього середньовіччя. Згідно з цими істориками, поява гуманізму справді змістила увагу з вивчення природи на образотворче мистецтво, мистецтво загалом та філософію, здебільшого пов’язану з етико-політичними питаннями, часто надто чутливими до міфічних, магічних та езотеричних припущень. Дослідження, проведені такими вченими, як Джордж Боас, Еудженіо Гарен, Паоло Россі, Чарльз Б. Шмітт та Чезаре Вазолі, остаточно спростували цю тезу. Завдяки цим науковцям ми знаємо сьогодні, що XV ст. далеке від того, аби представляти фазу застою, натомість позначає справжнє «відродження» наук. Водночас ми навчилися визнавати, що термін scientia в цей період характеризується безліччю значень, які варто ретельно вивчити, уникаючи будь-якого анахронічного підходу, маючи на увазі два фундаментальні елементи. По-перше, у XV ст. говорили про науку (scientia), посилаючись на інтелектуальну діяльність, яка істотно відрізняється, і насамперед через безліч культурних, інституційних та соціальних сфер, де така діяльність практикується: це університети, але, крім того, майстерні митців, будівельні майданчики, лабораторії магів та алхіміків; релігійні й світські школи, а також двори, академії, приватні бібліотеки і гуманістичні гуртки. По-друге, і, як наслідок, існують вирішальні відмінності для нової та модерної культури, такі як відмінність між «точними науками» й «лженауками», як і раніше, цілком неприйнятні, тож, дисципліни на взірець астрології, ворожільних мистецтв, фізіогноміки, алхімії та магії все ще в цілому, хоч і з багатьма суперечностями, відносять до «наук».

Хоч як не хотілося оцінити досягнення та межі науки цього перехідного пе­ріоду, безумовно, варто визнати, що неможливо говорити про «застій» в епоху, коли Бартоломеу Діаш, Христофор Колумб, Васко да Гама та багато інших здійснюють великі географічні відкриття; коли Пурбах та Реґіомонтан пишуть «Нову теорію планет» (Theoricae novae planetarum), коли Ніколо Леонічено та Ермолао Барбаро заповнюють цілі томи, щоб виправити «помилки», які містяться у «Природній історії» Плінія Старшого; коли глибоко вивчається псевдоарістотелівська «Механіка»; коли публікуються перші «довідники» з педіатрії та геріатрії й Алессандро Бенедетті закликає лікарів відвідувати анатомічні театри Падуї; коли, нарешті, Леонардо да Вінчі спостерігає найрізноманітніші природні явища, аналізує їх та відображає у своїх чудових малюнках.

Фізика, космологія та calculationes

Зв’язок

з Арістотелем

Відомо, що великі трактати