Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Див. також: Знать, с. 216;

Буржуазії, с. 222

Умберто Еко

Історична періодизація змінюється залежно від дисципліни. У мистецтві таке поняття, як Відродження, безумовно, охоплює більшу частину Кватроченто (XV ст.) та значну частину Чинквеченто (XVI ст.) (навіть якщо окремі історики наголошують на тому, що доба Ренесансу закінчилася в 1520 р., році смерті Рафаеля, та вбачають одразу після цього початок маньєризму). У літературі деякі неіталійські історики починають епоху Відродження принаймні з Петрарки та Боккаччо. У філософії дехто розглядає гуманізм та епоху Відродження як новий розділ порівняно із середньовічною думкою. Однак, навіть якби вдалося зафіксувати демаркаційну лінію між Кватроченто і Чинквеченто, між філософією цих двох століть існують глибокі відмінності.

Кватроченто і Чинквеченто, безперечно, характеризуються реакцією на філософію середньовічних шкіл, навіть якщо, як завжди, дивитися на історію під кутом зору переможців: шкільна філософія й далі панує саме в університетах, та є вагомі підстави говорити про схоластику періоду після Реформації, що існувала до кінця XVII ст. та не викликала зневаги з позицій теології чи логіки (слід тільки згадати про таких персонажів, як Суарес чи Моліна).

Необхідні

кроки

Можна сказати, що в добу гуманізму Кватроченто людина, що до того була на периферії Всесвіту, стала її центром (варто лише пригадати «Промову про людську гідність» Піко делла Мірандоли). Та саме в XV ст. коментар до офіційних священних та богословських текстів, якими послуговуються в університетах, замінюється новою, дивовижною інтерпретацією давніх, грецьких та східних, текстів у позауніверситетському середовищі, а богослов’я замінюється культом humanae litterae (класичні дисципліни). І це теж є беззаперечним.

Однак філософське мислення зазнає певних глибоких змін у перехідному пе­ріоді (не обчислюваному роками чи десятиліттями) між ХV—ХVI ст.

Доречно зауважити, що Кватроченто (з погляду історично «виграшних» позицій) замінює арістотелівську теологію платонівською. У період між двома століттями відбуваються події, що безпосередньо не пов’язані з історією філософії, але змушують замислитися.

Деякі дати

Ось окремі не філософські події. У 1492 р. відкриття Америки порушує в культурі Європи нові проблеми, що пов’язані з новими цивілізаціями. Визволення Піренейського півострова від маврів створює новий баланс у відносинах між європейськими державами, а вигнання євреїв з територій, захоплених Іспанією в сарацинів, сприяє поширенню єврейської культури, особливо кабалістичної, по всій Південній Європі.

У 1543 р. трактат «Про обертання небесних сфер» (De revolutionibus orbium coelestium) Коперника скасовує традиційне бачення Всесвіту і розміщує землю на периферії космосу; пізніше прийдуть Галілей, Кеплер, Ньютон, але незаперечним є відбиток, який це видання залишить на культурі того століття, і назад вже не буде вороття.

Реформація

У 1517 р., принаймні умовно, починається протестантська Реформація: це поштовх, який сколихнув богословську, філософську, герменевтичну думку всього європейського суспільства, незалежно від того, чи виступали окремі особи за Реформацію або проти. Навіть інша дата, 1545 р., початок Тридентського собору, що породив оновлену католицьку Церкву, й у ті самі роки поява єзуїтів залежать від цього історичного землетрусу.

Центральні постаті в історії філософії того століття, такі як Томас Мор або Еразм Ротердамський, будуть залучені до цієї конфронтації епохального масштабу, результати якої ми й досі можемо спостерігати.

Слід також наголосити, що між двома століттями європейські держави набувають певної форми, і за їх легітимність або за нову концепцію Держави змагаються найпалкіші розуми того часу. Наприклад, візьмемо Макіавеллі або Бодена (які висловлюють дві різні думки щодо політики), вони прагнуть представити два різних теоретичних способи розв’язання нової європейської політичної ситуації.

Утопія

Це століття утопій: воно починається з «Утопії» Томаса Мора і закінчується «Містом сонця» Кампанелли (написаним, однак не опублікованими, на початку наступного століття). Хоч якими були б відмінності між цими двома концепціями майбутнього «міста», вони втілюють ідею реформування політичного життя та стверджують кінець феодального бачення суспільства. Наголошувати на тому, що в обох описаних тоді містах ніхто не хоче сьогодні жити, чи на тому, що обидва автори відображають, як підкреслювалося, «комуністичне» й авторитарне бачення розподілу товарів та соціальних завдань, означає приписувати століттю те, про що тоді ще не могли навіть помислити.

Факт у тому, що в обох утопіях є воля до політичних змін, що виходить за межі звичного стану справ.

Говорять, що гуманізм замінює одну теологію іншою: Чинквеченто пропонує нове бачення природи.

Не слід також випускати з уваги «філософську» особистість Леонардо: не стільки за його увагу до світу технологій, скільки за заклик (де практика живопису стоїть вище теорії) спостерігати за явищами. Безодня відокремлює філософію Помпонацці