Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

– Тому що Рокс із тебе поганий, – співчутливо зауважила Жасмин. – Чекай-но, я дещо маю саме для таких випадків! – Вона перехилилася через спинку сидіння, пошурхотіла смаколиками, яких накопичилося вдосталь за нервові роки на Віанді, й дістала велику банку справжнього меду. – Відриваю від серця, запам’ятай мою доброту. – Відкрутила кришечку і поставила банку на панель приладів. – От повір на слово, це реально працює.

– Як щодо ложки?

Жасмин демонстративно зачепила густий темний мед пальцем і злизала з відвертою насолодою.

– На безлюдному острові ви не витримали б і доби, пане Рокс. Померли б у страшних муках без туалетного паперу. Що?! Ну так, я безсовісна асіанка і не збираюся чекати, поки ви опуститеся до мого рівня. Чи не зволите на кілька хвилин скинути наліт цивілізації і піддатися первісним бажанням?

Ален дивився на неї напрочуд дивно, ніби бачив уперше. Його дихання збилося, він послабив вузол краватки і розстебнув верхній ґудзик сорочки. Облизнув губи, немов відчуваючи смак меду, важко проковтнув слину…

– Негайно припини це, Жас Лі Мін, – наказав уривчасто.

Схопив банку і відчинив вікно з явним наміром викинути її геть.

– Зовсім очманів, Роксе?! – Жасмин навалилася на нього, намагаючись дотягнутися до свого скарбу. – Я рік берегла це для особливого випадку, психоване ти лайно! Ти що, на чомусь сидиш? То зав’язуй, доки не здурів остаточно!

– Злізь із мене, асіанко, – прозвучало безапеляційно.

– Спочатку я відірву тобі руку і поверну свій гречаний…

Жасмин не договорила, тому що Ален упустив банку на бетонне покриття, і скло розлетілося на десятки друзок.

– Що це було? Зовсім дах протік?! Зараз ти працюватимеш язиком наввипередки з робоприбиральником!

– Твоя правда. – Рокс відвернувся і подивився на інформаційне табло космопорту. – Я збожеволів, це доведений факт.

– Красно дякую за солідарність! Але чомусь від цього солодше не стає!

Ален грубувато спихнув Жасмин на місце водія і глянув на годинник, не надто успішно приховуючи хвилювання.

– Нерви? Співчуваю. – Вона прослідкувала за його поглядом. – І мені справді прикро, що рейс із Елісти затримується ще на пів години.

– Та невже, асіанко? – Ален зчепив пальці в замок і закинув ногу на ногу. – Ти майже ідеальне уособлення того, що мене дратує, але тебе неможливо викинути з голови. Це неприродно.

– Порадити хорошого психотерапевта? Мені свого часу порекомендували подумки чавити ворогів катком. Слово честі, відтоді я жодного разу не була за ґратами.

Він зачинив вікно, за яким погано відрегульований робот давився шматками скла, і витер із чола краплини поту.

– Не прикидайся наївною, – сказав, невідривно дивлячись на Жасмин. – Ти як приманка для чоловіків, що ховається за куленепробивним склом. Виставляєш напоказ свою індивідуальність, самостійність, силу! Я не один із них, Жас Лі Мін. Мені не цікаві твої ігри.

Вона висипала на долоню залишки чипсів і з’їла їх одним швидким рухом.

– Як усе запущено… – пробурмотіла, обтрушуючи руки. – Ех, психотерапевт тут уже не допоможе. Розслабся, Роксе, не всі у цьому світі намагаються тебе спокусити.

– Так само, як і не всі бояться тебе, – відрізав Ален, відсуваючи крісло і відкидаючись на його не надто ергономічну спинку.

– Згодна, – кивнула Жасмин. – Тільки ті, хто цікавився моїм минулим. Пам’ятається, в далекій прекрасній юності я підвісила одного невезучого залицяльника на його власних штанах. Гарні були дні… Відбулася умовним терміном і громадськими роботами.

– А приватний детектив стверджує, що ти спіймала педофіла, який тероризував твою школу, і повісила його догори ногами на воротах поліції. Тобі винагороду за це дали. Медаль і грамоту.

Жасмин непевно знизала плечима і відвернулася до вікна.

– Так і розвінчуються міфи… Кожен думає: «Я не педофіл, мені боятися нема чого» і наривається на проблеми. Люди лінуються вчитися на чужих помилках, згоден?

– Чому ти постійно поряд зі мною, асіанко?

Далеке інформаційне табло спалахнуло червоним, привертаючи загальну увагу. З’явилося повідомлення про те, що лайнер із Елісти приземлиться за п’ятсот кілометрів на південь – на космодромі, призначеному для аварійних випадків.

– От халепа, – прокоментувала новину Жасмин. – Ну що, вперед? Не лякайся, це не викрадення з метою поглумитися в кращих асіанських традиціях і прикопати десь біля дороги. Мені провітритися  треба.

– Чому ти крутишся навколо мене? – з натиском повторив Ален.

– Ти самотній, Роксе, і сіпаєшся туди-сюди як сліпе кошеня. У тебе немає Персика, який вчасно пхне носом у твою власну калюжу.

– Думаєш, що знаєш, як мені треба жити?

– Впевнена, що знаю, як не треба. І… Ну й ну! – Жасмин, забувши про роздратованого співрозмовника, вискочила з автомобіля і з недовірою подивилася на таксофлаєр, що зупинився віддалік і випустив щуплого непримітного пасажира. – Геть усі тікають із Віанди… Вибач, Роксе, прогулянка скасовується. Твої адвокати нікуди не дінуться, а Сонцеликі ось-ось накивають п’ятами. Це погано. Не те щоб я любила правосуддя, та й Сенрік був брехливим покидьком, але ніхто не заслужив такої безглуздої смерті. Хоча ти б із цим посперечався, так?