Читати книгу - "Шантарам"

загоєнню ран, але мій переїзд був викликаний не тільки цим. Правда була в тому, що в’язниця на Артур-роуд підірвала не стільки моє здоров’я, скільки мій дух. Зрозуміло, я часто відвідував Прабакера, Джоні, Казима і Джітендру і продовжував надавати медичну допомогу по декілька годин двічі на тиждень. Але моя колишня самовпевненість, що поєднувалася з безтурботністю і допомагала мені виконувати обов’язки лікаря, зникла, і я не думав, що вона повернеться. Те хороше, що в нас є, завжди якоюсь мірою ґрунтується на нашій самовпевненості. Моя самовпевненість похитнулася, коли я не зміг врятувати життя своєї сусідки. А в основі рішучості, що дозволяє нам діяти, лежить здатність дивитися на речі спрощено. У в’язниці я втратив цю здатність.

Мої друзі з нетрищ сприйняли це рішення без запитань і коментарів. Вони завжди тепло зустрічали мене, запрошували на свята, весілля та інші родинні збори, крикетні матчі, й хоч були засмучені, побачивши мою виснажену постать і шрами на моїй шкірі, проте жодного разу не запитали мене про в’язницю. Перш за все, я думаю, вони гадали, що я повинен соромитися цього, як соромилися б вони самі на моєму місці. Крім того, Прабакер, Джоні Сигар і, можливо, навіть Казим Алі почувалися винуватими переді мною, тому що не шукали мене і не змогли допомогти. Їм і на думку не спало, що я арештований. Вони вирішили, що я просто втомився від життя в нетрищах і повернувся додому, як робили всі туристи, яких вони знали.

Отож, отямившись трохи і заробивши грошенят, я найняв помешкання в Колабі, наприкінці Бест-стріт, недалеко від «Леопольда». Це була моя перша квартира в Індії, де було досить просторо і були такі зручності, як гарячий душ і оснащена всім необхідним кухня. Я добре харчувався, готував собі висококалорійну їжу і щодня примушував себе з’їдати невеличке відерце морозива. Спав я по десять годин, та вночі прокидався, розмахуючи руками і відбиваючись від невидимого суперника. Моє тіло потроху відновлювало сили, нарощувало мускулатуру і набувало спортивної форми.

Я займався карате і тягав залізо разом з Абдуллою в його улюбленому спортзалі у фешенебельному передмісті Бріч Кенді. До нас часто приєднувалися два молоді гангстери, яких я бачив, коли вперше був присутній на засіданні ради мафії у Хадербгая,— Салман Мустан і його друг Санджай. Це були квітучі хлопці років тридцяти, що любили боротьбу, бокс і добрячу бійку не менше, ніж секс, а секс вони любили з усім запалом своїх молодих сердець. Санджай мав зовнішність кінозірки і полюбляв жартувати та розігрувати друзів, Салман був флегматичніший і розсудливіший. Хоч вони змалку були нерозлучними друзями, проте на рингу не давали один одному спуску і билися так само запекло, як і зі мною чи Абдуллою. Ми тренувалися п’ять разів на тиждень, даючи своїм набряклим м’язам два дні спочинку. І це було добре. Це давало результати. Тягати залізо — це дзен-буддизм для справжніх чоловіків.

Та хоч який добрий був мій фізичний стан, я знав, що мізки мої не стануть на місце, поки я не з’ясую, хто організував мій арешт. Улла кудись виїхала з міста. Казали, вона ховається, а від кого і чому, не знав ніхто. Карла теж виїхала, і ніхто не міг сказати куди. Дідьє спробував дізнатися, хто зіграв зі мною цей жарт, але марно.

Хтось намовив найвищих поліційних чиновників, щоб мене запроторили за ґрати, не висуваючи ніякого звинувачення, і методично били. Це було покаранням або ж помстою. Хадербгай був з цим згоден, але подробиць не знав або не хотів повідомити їх мені. Єдине, що він мені сказав,— той, хто це організував, не знав, що я оголошений в розшук. Правда про мою втечу з австралійської тюрми розкрилася завдяки тому, що у нас брали відбитки пальців. Поліціянти відразу зметикували, що, втаївши цей секрет, можуть на нім непогано заробити, а тут і справді з’явився Вікрам з грошима Хадербгая.

— А знаєш, ти дуже сподобався цим клятим копам,— сказав мені одного разу Вікрам, коли ми сиділи в «Леопольді».

— Угу, це я і сам відчув.

— Ні, це правда. Тому вони тебе і відпустили.

— Ми жодного разу не зустрічалися з цими копами раніше, Вікраме. Вони мене зовсім не знали.

— Ти не розумієш,— заперечив він терпляче. Наливши собі склянку холодного «Кінгфішера», він смаковито попивав пиво.— Я розмовляв з копом уже потому, як ти вийшов. Він розповів мені всю історію. Коли хлопець, що працював з відбитками пальців, побачив, хто ти такий насправді,— злочинець, що втік з австралійської в’язниці,— він мало не здурів од радості, тому що зміркував, скільки грошви може урвати, якщо не патякатиме про це. Такий шанс випадає не щодня, на? І от він нічого нікому не каже, крім одного великого поліційного цабе. Той великий цабе, теж у нестямі від радості, біжить до того копа, якого ми бачили у в’язниці. Коп звелів цим двом мовчати, поки він не з’ясує, скільки можна на цьому заробити.

Офіціянт приніс мені каву, і ми перекинулися кількома фразами на маратхі. Коли він пішов собі, Вікрам сказав:

— Знаєш, всі ці офіціянти, шофери таксі, поштові працівники і навіть копи просто тануть, коли ти говориш з ними на маратхі. Хай йому біс, я народився тут, а ти знаєш цю мову краще за мене. Я так і не навчився говорити нею як слід — мені це було ні до чого. А між іншим, саме це так ображає маратхів. Більшості з нас зовсім наплювати на мову маратхі. То про що я говорив? А, ага... Значить, у цього копа є досьє на тебе, він ховає його і, перш ніж зробити якісь кроки, хоче рознюхати, що це за чолов’яга такий, що примудрився дременути з в’язниці, яар.

Вікрам замовк і хитро всміхнувся до мене; усмішка його ширшала, аж переросла в щасливий сміх. Попри тридцятип’ятиградусну спеку, на нім була чорна шкіряна камізелька поверх білої шовкової сорочки, вузькі чорні джинси і ковбойські чоботи. Але він, схоже, не потерпав од спекоти і почувався цілком комфортно як зовні, так і усередині.

— Здуріти можна, їй-богу! — зареготав він.— Тобі вдалося змитися з в’язниці суворого режиму! Просто кайф! Я в житті своєму такого ще не чув! Мене просто-таки вбиває, що я не можу ні з ким поділитися цим.

— Пам’ятаєш, що Карла сказала про секрети, коли ми сиділи тут?

— Ні, нагадай.

— Секрет тільки тоді буває справжнім секретом, коли ти мучишся, зберігаючи