Читати книгу - "Ловець снів"

Зібравши в одне силу з’єднаних із ним розумів, Генрі послав їм зображення крамниці.

«ОСЬ! — звернувся він до натовпу. — ЦЕ ВАШ ЄДИНИЙ ШАНС НА ПОРЯТУНОК! МОЖНА СПРОБУВАТИ ПІТИ ЧЕРЕЗ КРАМНИЦЮ, ЛАМАЙТЕ ОГОРОЖУ, ЯКЩО ДВЕРІ БУДЕ ЗАБЛОКОВАНО! НЕ ЗУПИНЯЙТЕСЯ, НЕ ЧЕКАЙТЕ! ТІКАЙТЕ ДО ЛІСУ! ХОВАЙТЕСЬ У ЛІСІ! ВОНИ ВЖЕ ЙДУТЬ СЮДИ, ЩОБ СПАЛИТИ ЦЕ МІСЦЕ РАЗОМ З КОРІВНИКОМ І ВСІМА, ХТО ВСЕРЕДИНІ. ЛІС — ВАШ ЄДИНИЙ ПОРЯТУНОК! УПЕРЕД! УПЕРЕД! »

Занурившись із головою в глибини власної, розігрітої таблетками Овена уяви і щосили розсилаючи мисленнєві образи — кому картинки можливої безпеки там, у лісі, кому певної смерті тут, причому картинки прості, як у дитячій книжці, — він і не помітив, як став повторювати: «Уперед, уперед, уперед».

Його заклик підхопила Марша Чайлз, за нею її зять, потім Чарльз, чоловік із оброслою байрусом сонячною секс-батареєю.

«Уперед! Уперед! Уперед!»

Несприйнятливий до байрусу і тому здатний на телепатію не більше, ніж звичайний ведмідь, Даррен був сприйнятливий до флюїдів, які носились у повітрі, і теж став скандувати:

«Уперед! Уперед! Уперед!»

Заклик передавався від людини до людини, від групи до групи — спричинена панікою інфекція, більш заразна, ніж байрус: «Уперед! Уперед! Уперед!»

Корівник здригався від голосів, кулаки в єдиному пориві злітали над головами, як на рок-концерті.

«УПЕРЕД! УПЕРЕД! УПЕРЕД!»

Генрі дав їм можливість перехопити ініціативу і довести себе до найвищого ступеня збудження. Він і сам, не помічаючи того, махав кулаком, підкидаючи пошкоджену руку, хоч і нагадував собі постійно, що не повинен влитись у створений ним циклон колективного розуму: якщо вони йшли на північ, то його шлях — на південь. Він вичікував, коли буде досягнуто точки неповернення, точки займання і спонтанного загоряння.

І ця мить настала.

— Уперед, — прошепотів Генрі.

Він зібрав розуми Марші, Білла, Чарлі… а потім і тих, хто був поруч і особливо піддався його впливу. Він з’єднав їх, сконцентрував і випустив одне коротке слово срібною кулею в голови трьохсот сімдесяти людей у корівнику старого Ґосселіна:

«УПЕРЕД».

На мить стало тихо, а потім ворота пекла відчинилися.

8

Перед самим заходом сонця вздовж огорожі на однаковій відстані одну від одної поставили десяток двомісних будок для вартових (насправді це були туалетні кабінки, з яких викинули пісуари та унітази). Кожна конструкція була обладнана обігрівачами, які наповнювали цей невеликий простір запаморочливими теплими хвилями і позбавляли охоронців бажання витикати носа назовні. Час від часу то в одній будці, то в іншій відчинялися двері, щоб впустити всередину порив свіжого повітря зі снігом, але далі охоронці в зовнішній світ не висувалися. Майже всі вони були солдатами мирного часу і не розуміли, наскільки високими є ставки в цій грі, тому, гаючи час на чергуванні, розповідали байки про секс, машини, службу, секс, сім’ї, майбутнє, секс, пиятику, наркотики і секс. Обидва рази, коли Овен приходив до сараю, вони не помітили його, хоча з будок 9 і 10 його було чудово видно, і вони навіть не здогадувалися, що з хвилини на хвилину їм доведеться зіткнутися зі справжнім бунтом.

Ще семеро солдатів, хлопці, які провели в команді Курца трохи більше часу і тому мали багатший досвід, зібралися в магазині біля грубки й грали в п’ятикартковий покер у тому самому кабінеті, у якому Овен відтворював для Курца записи з «Ne nous blessez pas» століття два тому. Шестеро з картярів були вартовими, сьомий, Джин Кембрі, — колегою Чувака Бродскі. Кембрі не спалося. Причину безсоння приховував еластичний бавовняний напульсник, намотаний на зап’ясті. Однак він не знав, як надовго вистачить хустки, бо червона погань під нею розросталась. Якщо не стежити, хтось обов’язково помітить, і тоді не в карти гратиме в теплому кабінеті, а опиниться в корівнику з цивільними.

Хіба він один такий? У Рея Парсонса одне вухо закрите здоровенним ватним тампоном. Сам він каже, що це через вушний біль, але спробуй здогадайся. У Теда Трезевскі одне м’ясисте передпліччя перетягнуте бинтом, і він стверджує, що подряпався, коли вранці виставляв колючий дріт. Може, й так. Джордж Юделл, безпосередній командир Чувака в спокійні часи, натягнув на лису голову в’язану шапочку — ця чортівня робила його схожим на якогось підстаркуватого білого репера. Можливо, під нею не було нічого, крім шкіри, ось тільки тут було занадто тепло, щоб надягати шапку, хіба ні? До того ж в’язану.

— Долар, — сказав Гові Еверетт.

— Зрівнюю, — відгукнувся Денні О’Браян.

Парсон наслідував його приклад, за ним і Юделл. Кембрі їх не почув. Йому раптом ні з того ні з сього примарилася жінка з маленькою дитиною на руках. Коли вона пробиралася крізь занесений снігом вигул, хтось облив її напалмом і перетворив на рухомий смолоскип. Кембрі від жаху здригнувся, вирішивши, що цей образ породило його нечисте сумління.

— Джине? — вимовив Ел Коулмен. — Ти вирівнюєш чи…

— Що це? — насупившись, запитав Гові.

— Про що ти? — не зрозумів Тед Трезевскі.

— Слухай. Зараз почуєш, — відповів Гові.

«Тупий пшек», — почув у себе в голові цей не висловлений уголос висновок Кембрі, але не звернув уваги. Тієї ж миті їхню увагу привернув інший звук: вони чітко почули підхоплене вітром скандування, яке швидко набирало силу й міць.

«Уперед! Уперед! Уперед! Уперед! УПЕРЕД!»

Звук ішов з корівника, прямо за крамницею.

— Що це, в біса , таке? — промовив Юделл, відсуваючись від складаного столика з картами, попільничками, чіпсами та грошима. Джин Кембрі раптом зрозумів, що під дурною вовняною шапочкою не було нічого, крім шкіри. Юделл фактично був