Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

— Ні, ні, Миколо Матвійовичу, — строго заперечив директор, затикаючи в рота балик. — Я вас прекрасно знаю обох.

У цей час із передпокою прочинилися двері і з'явилась худорлява Володимирова постать.

Усі повернули очі в його бік.

Ганна зблідла.

Володимир так само нервово мружив очі перед світлом електрики.

— Вибачте, Миколо Матвійовичу, що я так пізно. Тільки що вирвався…

— Краще пізно, ніж ніколи. Я дуже радий! Прошу познайомитись. Володимир Андрійович Шальвій — відомий композитор, дружина Ганни Павлівни.

Директор, простягши руку, закляк у позі ошуканого дивака. Тим часом Кравченко вже щиро тис руку Володимирові, а Вольський лукаво посміхнувся.

— Ми з вами, здається, вже знайомі. Пам’ятаєте в «Ідеалі»?

— А-а! Так, так, пригадую.

Обидва привітались, як давні друзі.

Ганна підійшла до Володимира, щоб посадовити його за стіл, але Любов Григорівна, що тільки-но привіталася з Володимиром, не випускаючи його руки, вже пропонувала:

— Сідайте, будь ласка. Я хочу, щоб ви сьогодні були моїм кавалером.

І Ганна, побачивши, як Володимир безжурно посміхнувся, вже спокійніше сіла на своє місце поруч із Ніком.

— І що воно тепер за жінки, — жартома звернувся Кравченко до присутніх. — Кожна з них тепер норовить заміщати турецького султана.

— А кожен із вас — перського шаха, — додала Любов Григорівна, — так що, кінець кінцем, ми дуже близькі сусіди.

— Так за кого ж пить? — клопотався Вольський, що встиг уже поналивати чарки.

— За автономну любов, — вигукнув Кравченко, й голосний регіт підтримав його пропозицію. Тільки директор мовчав та ще навпроти співчутливо дивилась йому в вічі технікова дружина.

— Наявність таких поглядів свідчить тільки про виродження, — похмуро промовив директор.

— Олександре Івановичу, — розважливо звернувся Кравченко, — невже той факт, що я сяду з вашою дружиною і пофліртую, неминуче призведе до виродження?

— Навпаки, — додав, сміючись, молодий інженер, — тільки збільшить кровообіг.

— Я про це нічого не кажу, я маю на увазі зраду, — промовив директор і ледве втримався, щоб не кивнути в бік Ніка. Це всі помітили.

— Співжиття з тим, із ким людина хоче, — це зовсім не зрада, — промовив Нік, — це її моральне й яке хочете право. Ми, наприклад, розійшлися з Ганною Павлівною зовсім свідомо, й це нам не заважає зоставатися в дружбі.

— Шановний Миколо Матвійовичу! — промовив Володимир. — Я ніколи не сумнівався у вашій шляхетності й сьогодні радий висловити вам свою приязнь.

— Я також дуже радий вас бачити в себе.

Вони церемонливо цокнулись.

Нік повернув обличчя в бік Ганни.

— Я хотів би, щоб Ганна Павлівна підтримала нас.

Ганна, що досі уважно стежила за рухами обох чоловіків, квапливо підвелася.

— Я з охотою!

— А ми що? — заметушився Вольський з пляшками.

— За потрійний союз. Ура! — вигукнув Кравченко.

— У-р-ра! — вибухнуло в кімнаті.

Під цей салют Нік зворушливо тиснув руку Володимирові, а Ганна замиловано дивилася на них обох.

Пиятика розійшлася шумливою зливою, розмови збилися в один монолітний гул. Навіть директор почав веселіше перемовлятися з техніковою дружиною. Кравченко розмовляв із Любов’ю Григорівною, а Кравченкова з Вольським. Коли ж Володимир повертався на своє місце, Любов Григорівна щось палко доводила молодому інженерові, та лише Володимир сів поруч з нею, як вона вже посварилася жартома з інженером і повернулася до Володимира.

— От невгомонна жінка, — добродушно посміхнулася Ганна, глянувши в її бік.

У цю хвилину Ганна була навіть вдячна їй, що вона так енергійно взяла в свої руки Володимира.

— Мені подобається ця Любов Григорівна, — промовила вона вголос, нахилившись до Ніка, — глянь! Глянь, яка вона чудова!

Любов Григорівна в чомусь переконувала Володимира, сильно задивлялась йому в очі, ніби хотіла передати