Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Амба. Том 1. Втеча 📚 - Українською

Читати книгу - "Амба. Том 1. Втеча"

256
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Амба. Том 1. Втеча" автора Влад Землянин. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 124 125 126 ... 146
Перейти на сторінку:
у вільних – єдине. Людиська люб-лять міцну руку. «Шістці» керівник потрібен. – Відчувши в голосі й у поводженні хлопця розгубленість та тривогу, Проф пожвавився, почав утовкмачувати, що він, Пахан, не яка-небудь «шістка», а справжній мар’яжний король. Із кожним словом голос бранця звучав упевненіше, поступово повернулися звичайні вислови й поблажливість в інтонації Господаря зони. – За всіх часів і скрізь світ тримається на страхові, волі, поклонінні. А з вас, юний друже, буде путня людина. Ви за всіма параметрами – ватажок! Зрозумієте, що до чого в житті – великою людиною станете. Справжнім Паханом. Повірте моєму досвіду…

– Заткнися, гнидо, – пафосні теревені дратували, тим паче зараз, коли вирішувалася доля. Ще є час, і можна повернути в будь-який бік – варто лише просіку перетнути. – Що, вчена сверблячка поперла?!

– Так я, Амбо, нічого. Ти ж у натурі тямущий корєш. А досвід – річ наживна. Головне – не проморгати… На ту карту поставити…

Бранець замовк і знову взявся за їжу. З останніми словами Макар згодний: найцінніше в житті – правильну стежку обрати. Ось воно – головне роздоріжжя життя… Хто підкаже потрібний поворот?! Не до тещі ж на млинці зібрався. Від ненависної, злісної тещі можна й п’ятами накивати… Заручник обставин підняв голову, вслухався в тайгову тишу, подивився на небо. Настане ранок – заверещать пилки, застукають сокири, й земля здригатиметься від важких ударів. Макар кинув косий погляд на колишнього Пахана, примружився, як перед стрибком у воду, стис кулаки-пудовики, начебто відганяв останні сумніви, і зробив крок до бранця.

– Нажерся?! Давай руки!

– Ти чого, Амбо? Ти чого? – Проф відхилився, мов від удару, намагаючись водночас зазирнути в очі.

– Руки! Швидко! – нетерпляче наказав Макар.

Бранець утер долонею масні губи й простягнув руки. Він подовгу їсть і п’є, не стільки вгамовуючи голод і спрагу, як насолоджуючись напівволею. Після їжі йому відразу зв’язують руки, а на ніч путають і ноги… Тайговик уміло стягнув кисті мотузкою, посмикав, про всяк випадок, вузол, і сів. Застиг поруч.

– Амбо, ноги забув, – нагадав Проф, по-вовчи зачувши неясну тривогу, але не дочекавшись відповіді, повторив: – Копита звільни. Як ітиму?

Джовба відчуженим поглядом ковзнув по нелюду. Була б на те його воля, здав би поганця Лютому поблизу зони! «Товкапітан» довго не з’ясовуватиме обставин. Йому враженята й рецидивісти – мов вовчиську голодному отара овець без нагляду. Та й Лютий у чомусь підневільний. За буквою закону без суду й слідства не може роздавити гниду. І Закон зони не дозволяє зеку здати вбивцю ментам. Ножиці.

Ні серцем, ні совістю Макар не сприймав подібні ЗАКОНИ ВОЛІ й ЗАКОНИ ЗОНИ. Завжди й скрізь гнид та пацюків на місці давлять…

– Чо сидимо?

– Н-ед-доноску! – розв’язавши бранцю ноги, Макар скомандував: – П-пі-шо-о-в!

– Пішли, Макарчику. Пішли. Куди топати?! – Пахан вважав себе гарним психологом. Та воно так і було. Але біля багаття з варивом прорахувався.

Джовба витягнув руку вперед, мовляв, тупоти стежкою, що вгадувалася біля просіки. Сам не квапився, не підганяв і вбивцю. Як жити далі? Хотів розпалити багаття й у грі полум’я пошукати відповідь. Найважливіші рішення дід привчав приймати біля багаття. Небо по-нічному залишалося темним, хоча відчував – світанок на підході.

Не розумів Проф, куди йдуть. Судячи з просіки й стежки – житло поряд. Що надумав недоумок? Може, вирішив добути документи та рушничку? Або вийшли до залізниці, як планували на початку втечі?! Чуття підказувало: ось-ось вибіжать будинки, а то й собаки голос подадуть. Тривога липким потом розлилася під сорочкою, гучними ударами віддавала в голові.

Селище відкрилося несподівано. Бранець зупинився, немов із розгону урізався в невидиму стіну: «Невже здасть ментам?» Пригадав фразу біля варива про прокурора, суддів і свідків. Отямився від стукоту у вікно крайньої хати. Від серця відлягло. «Лягавка» в руїнах не розміщається.

– Якого хріну? – скрип дверей злився з напівсонним голосом.

Слідом за Профом і Макар полегшено зітхнув. Кінець дороги… Ще до втечі, повертаючись із лісоповалу, бачив, як недавній зек, а тепер вільнопоселенець, ремонтував хату, по-господарськи ганяв чаї біля самовара з молодицею в тілі.

– Амбо??! – у хрипкому шепоті лунав подив. – Ти з ким?!

– Забирай «гостя», Бику. – Макар штовхнув бранця до колишнього бригадира.

– Ви откєда? – Бик здивовано витріщився на звіроподібних гостей. Адміністрація й зеки після повернення Лютого не сумнівалися: трійка втікачів вирвалася на волю.

– Падла розповість, якщо духу в гниди вистачить… За «корову» корєша тримав. Відмичав Маестро. – Макар труснув бранця. – Не забудь зазирнути до речового мішка…

– Ти куди? – Бик зловчився підхопити Профа біля стіни.

– То моя турбота, – скрипнувши дверима, кинув на ходу Макар.

Через дорогу за посадкою прожектори на вишках сліпучим парканом відбивали кордон волі й неволі. Порушить хто заборонну межу – й оживуть спарені кулемети. Засіють простір свинцевою зливою.

– Ти чо, корєш? Підождь! Розберемося! Чо, Профа сповив?

– Бику, мочи Амбу! – вигукнув Проф. – Він! Він Маестро пришив…

– Підождь, Амбо! – від команди Пахана ноги звично ступнули вперед, але пальці, ковзнувши по мотузці на кистях гостя, зупинили господаря хати. У зоні й на поселенні Бика вважали авторитетним і розважливим зеком. – Зберемо людей. Поговоримо…

– Мені додати нічого. Ваш корєш – самі й розбирайтеся. У мене своїх турбот по ніздрі. – Зрізуючи кут, Макар покрокував цілиною вбік тайги, поглядаючи через плече: чи ніхто не йшов назирці.

Дружина Бика нічого не зрозуміла з коротких фраз, що долинали із сіней.

1 ... 124 125 126 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Амба. Том 1. Втеча», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Амба. Том 1. Втеча"