Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

У вірменській легенді цікава назва Вішапух — його мало місто, засноване батьками трьох братів. Назва Вішапух тотожна назві Віша<351>пур. У першій назві відбилися фонетичні особливості вірменської мови, яка замість р має х, а замість л — г (ім’я вірменського царя, що прийняв князів-втікачів, вимовляється і як Валаршак, і як Вагаршак). Компонент пух, тотожний інд. pur і нашому піль у назвах і означає «місто».

Постає природне запитання: чому батьки трьох братів, заснувавши місто, назвали його Вішапур? Очевидно, тому, що ця назва була їм добре знайома, що в краях, звідки вони прийшли, існувало таке місто. Або тому, що слово віш, передавало якраз те, що мала містити й виражати назва? Тепер уже відомо, що віш означає «рід», «плем’я». А оскільки двоє індійських князів (точніше, божеств) прийшли в чужі краї зі своїм племенем, то й свою столицю треба було назвати так, щоб назва відбивала це. Тому й постала назва — Вішапур, «Місто роду, племені», «Родове, Племінне місто». Зазначимо, що первісне значення санскр. pura, хінді pur — «фортеця» і що саме в цьому значенні слово вжиткове в «Ріґведі».

Так само, слід гадати, постала й назва Вишгород, тотожна назві Вішапур. А в Індії є і Вішапури і Бішапури.

Столицею Боспорського царства був Боспор — нинішня Керч. Цю назву тлумачать «Переправа бика», тобто так само, як і Керченську протоку, яка в данину називалася Боспор Кімерійський. Де bos — «бик», а por — «брід», «переправа». Боспорське царство існувало на півдні України ціле тисячоліття (V ст. до н.е. — IV ст. н.е.). До цього ранньодержавного утворення входили численні індоарійські, тобто індійські племена, серед них і сінди-інди, територію яких античні автори називають Сіндика, іншими словами — Індія. Одна Сіндика, так звана Сіндська Скіфія була в низів’ях Дніпра, а друга Сіндика — на Таманському півострові. Тобто на теренах історичної України відомі принаймні дві Сіндики-Індії, причому сінди-інди виявляють етногенетичні зв’язки з кімерами й сіверами (індійська традиція називає сіндів і сувіри).

Слов’янські писемні джерела подають назву Боспор як Воспор. Тому не виключено, що Воспор — пізніша трансформація давнішої назви Вішапур, Вішпур. Цікаве й те, що назва Вишгород іноді пов’язується з походженням Києва: деякі літописні версії навіть стверджують, що гора Хоревиця в Києві колись називалася Вишгород.

Таким чином, назва Вишгород означає не «Високе/Вишнє місто», а «Місто роду/племені», «Родове/Племінне місто». Його семантичним двійником виступає літописний Родень у гирлі Росі, назва якого теж тлумачиться як «Родове, Племінне місто», «Місто роду, племені». І цьому анітрохи не суперечить те, що назву Родень пов’язують і з Родом, який тотожний ведійському Рудрі — і термін рід/род і божество Род тісно взаємопов’язані.

Тож Вишгород справді високе місто, але насамперед у соціальному, не в географічному плані. Географічна прив’язка тут — вторинна.<352>

Візантійський імператор та історик Костянтин Багрянородний у творі «Про управління імперією» (Х ст.) подає назви шести печенізьких фортець на Дністрі: Аспрон, Тунґата, Кракнаката, Салмаката, Сакаката, Ґієуката (КБ, 298). Назви п’яти з цих печенізьких фортець розглянуті в статті «Індія і загадкові печеніги». А про найпершу з фортець, Аспрон, піде мова зараз. Про неї Костянтин Багрянородний мовить, що пачинакити (печеніги) називають її «Аспрон, бо її каміння видається зовсім білим» (КБ, 298). З назвою Аспрон споріднена й назва селища Гаспра на південному березі Криму, між Ялтою і Алупкою. Ця назва теж виводиться від грец. аspra — «білий», нібито за відшарування світлих гірських порід (ТСУ, 95).

Дослідники ототожнюють Аспрон із пізнішим Аккерман (з тюркських мов — Біла Фортеця) і нинішнім Білгородом-Дністровським.

Білгород-Дністровський на Одещині має багату історію і впродовж століть не раз міняв свою назву. Перше укріплення його було зведене на правому березі Сіверського Дінця, на крейдяній горі, а потім — і на березі Дніпровського лиману. У VI ст. до н.е. тут була фінікійська колонія Офіуса, у V ст. до н.е. — грецьке місто Тіра. Римляни, захопивши місто, назвали його Альба-Юлія. У 545 році місто належало антам, які назвали його Туріс (Тіріс). Пізніше воно звалося Акліба й було зруйноване. Нове місто звели слов’янські племена тиверці та уличі й назвали Білий Город, нібито через будівлі з білого каменю. Кілька разів його згадує літописець Нестор. Візантійці називали його Левкополь — «Білопіль». 1204 року місто захопили венеціанці й перейменували на Монкастро (Маврокастрон). Угри називали його Ферієрвар (Ференцвар). Окуповане королівською Румунією місто звалося Читате-Альба — «Біле Місто». 1503 року місто зайняли турки й назвали Ак-Кермен — «Біла Фортеця». 1812 року, після російсько-турецьких війн місто перейшло до Росії, але турецька назва лишилася. 1944 року місту повернуто слов’янську назву — Білгород. А що був і російський Білгород, то українському місту додали означення за річкою, на якій воно стоїть — Дністровський (ЗН, 183–184). У Білгород-Дністровському, давній Тірі, знайдено напис ІІ — ІІІ ст. з ім’ям Магадава. Це одне з імен індійського Шіви — Махадева, тобто «Великий бог» (ІА, 252). <353>

Печеніги й половці, як мовилось у початкових статтях цієї книжки, виявляють мовну й етнічну спорідненість з індійськими козаками — раджпутами. А наступні за Аспроном фортеці візантійський автор передав в оригінальному звучанні. Про це свідчить хоча б те, що в назвах усіх їх наявне ката, споріднене із санскр. kota — «фортеця», «укріплення» (СРС, 174). Але назву першої фортеці Костянтин Багрянородний чомусь переклав грецькою — Аспрон, що означає Біла Фортеця.

Є велика ймовірність того, що оригінальна назва першої фортеці теж містила компонент ката, як і назви інших п’яти фортець. У цьому плані показова Біла Вежа, засвідчена в