Читати книгу - "Гендерсон, повелитель дощу, Сол Беллоу"

Я пригорнув його до грудей. Він, здавалося, не відчував найменшого страху, що я впаду разом з ним. А для мене він був наче ліки, так само, як і повітря; воно теж зціляло мене. А на додачу й щасливе передчуття близької зустрічі з Лілі в Айдлвайлді. А лев? І він брав участь у моїй радості. Я все бігав і бігав навколо блискучого, вкритого заклепками корпусу літака, обминаючи ваговози з пальним. Чорні обличчя визирали у вікна. Великі, гарні пропелери були нерухомі, всі чотири. І в ті хвилини, я, мабуть, відчував, що тепер рухатися черга моя, тому бігав і бігав – підстрибуючи, вистрибуючи, тупцяючи ногами та цокаючи обмерзлими підошвами по чистому, білому дну сірої арктичної тиші.