Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

— Фалетанотісе, хотіла запитати тебе щодо імені! У спогадах мені здалося, що Пенсі — це не ім'я, а радше миле прізвисько. Це правда? — вона змінює тему розмови з надто сумної, бо Чорний ліс — то не місце для надто серйозних думок. В Чорних лісах треба бути обачною і готовою до будь-чого.

Вони якраз готуються до спуску, і Пенсі намагається зручніше влаштуватися на спині руїнника, обв'язує себе ременями і розподіляє вагу поклажі. Ділянка скелі, яку їм потрібно подолати, прямовисна і небезпечна для неї. А ось Фалетанотіс уже не вперше стикається з такою висотою і спуском, тож не хвилюється.

— Це ім'я, — заперечує він її слова. — Якщо назвали, значить, ім'я. Але мене також називали «пенсі», коли я був зовсім крихітним. Це усталене скорочення від «ар ха пенаселаре», що означає «найважливіша, найдорогоцінніша для мене коштовність».

— Отже, коштовність, — повторює за ним Пенсі.

— Саме так, — киває Фалетанотіс. — І я згоден з цим. Те, що ти не дригаєш ногами, не хапаєш мене за дейд і не верещиш від страху, коли сидиш на моїй спині, вже робить тебе дорогоцінною коштовністю!

— Хто це тебе хапав за дейд? — вона посміюється і старанно намагається не дивитися вниз. Руїнник вже почав спуск.

— Мені цікаві люди. Є ті, кому цікавий я. Тільки я. Не моя шкура! — трохи ображено пояснює руїнник.

— Добре, не сперечаюся, ти дуже цікавий, тільки не скинь ненароком, — квапливо відповідає Пенсі й припиняє сміятися, хоч це справді дуже кумедно. Вона уявляє, як Фалетанотіс тягне на загривку дівчисько, яке без зупинки верещить, або блідого від страху хлопця. Останнє навіть кумедніше.