Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Три доби тривали пошуки викраденого Бориса Артуровича. Однак, успіху вони не дали. Наче розтанув, як віск на сонці. Ніде його не було. І тільки на четверту добу вдалося знайти. Точніше те, що він нього залишилося.

Серж не помилився. Спільники, коли побачили як усе складається, зметикували куди дує вітер і подумали, що вельмишановний адвокат вирішив їх злити. Адже, в такому випадку він був би в ролі свідка а не спільника. Крім того, його провину тоді довести буде не можливо. Ну хіба що вибити щиросердечне зізнання. Але хто його напише! Тай алібі у нього було про всяк випадок. Тож в поїздку подалі від благ цивілізації мали вирушати лише вони. Бо ж ні у кого з них ніякого алібі не могло бути. Їх так само могла видати і Роза. Але про неї вони просто не подумали.

До речі, щодо останньої. Тепер жінку треба було охороняти як зіницю ока, оскільки вона тепер могла дати свідчення в суді. Причому єдина. А отже цілком могла повторити долю Борі.

– Ви хоч розумієте, що з вами може статися, якщо Рез вас знайде!? – спитав Серж Розу.

Та мовчала. Жінка не могла нічого сказати. Адже їй все це розписували зовсім інакше. А вона і повірила. Вірили і робила все, що від неї вимагали.

– А, і до речі, скільки він вам там обіцяв? – спитав капітан. – Ну ви ж розумієте, що це вже тягне на дещо. Надіюся, що ви мене зрозуміли громадянко!

Роза дивилася на них з широко відкритими очима. Від її попередньої гордості зараз не було й сліду. Тільки зараз вона розуміла, в яку гру вона вляпалася. І яка їй відводилася роль у всьому цьому.

– Ну що ж, будемо надіятися, що ви все-таки готові відмовитися від усіх своїх попередніх вимог і трохи по співпрацювати з нами. Ну а вже тоді, отримати заслужену чи радше з подачі Роана Модестовича долю.

Роза кивнула головою в знак згоди. А що їй лишалося робити! Скати – ні!? Вона була між двох вогнів. З одного боку стояли органи, які їй шили причетність до досить серйозного злочину. А з іншого – Рез. Навіщо це їй? І Серж це все гарно і правильно їй розклав.

– Гаразд. Я зроблю все, що ви скажете. – нарешті витиснула з себе Роза.