Читати книгу - "Відродження Нації"

доказує одночасно, що такий фокус можна проробити тільки там, де нема ніякого контролю й відповідальности аґентів влади. Коли б отаманщина не була така самовласна, безконтрольна, коли б вона займалася своїм ділом, а політичні справи велися би революційним колективом, коли б з самого початку отаманщина згодилась на введення в армії інстітуту політичного контролю (комісарів), то, розуміється, ні отаман Греків, ні отаман Матвієв не могли би бути корисними руській реакції, яко її аґенти серед нас.

2. Руки вгору! Гаманець, життя і честь!

І яка послідовність, планомірність у виконанню наміченої програми.

В першому пункті стоїть відновлення "єдиної, неділимої". Це, розуміється, нам поки що не пропонувалось, це був основний постулят, конечна мета, для здійснення якої мали служити дальші пункти. Але от другим пунктом уже є: скасування Директорії, сформування коаліційного кабінету й передача йому всієї влади.

"Коаліційний" кабінет це значило одмову від усієї соціально-політичної програми Директорії, "законне", так сказати би, заведення реакції, (бо отаманщина хоч і заводила її, але хаотично, не сістематично, з несподіваними вибриками проти буржуазії).

От цей пункт "таємного договору" і був першим пунктом у тих умовах, які офіціально виставлялись Директорії союзним командуванням, ("ідеолоґом" якого був франц. полковник Фрейденберґ, начальник штаба д'Ансельма).

Слідуючими "явними" пунктами були вимоги контролю над фінансами України, управління всіми залізницями, командування українськими військами, вільне формування добровольців, ще деякі дрібні вимоги й, нарешті, визволення арештованих гетьмансько-німецьких міністрів. (Ці пункти як раз припадають до пунктів "таємних").

І це все за... декільки танків і гармат. І цього домагались ті самі "вільнолюбні, демократи, благородні" французи, які так кричали про німців, коли ті прийшли на Україну й заводили там реакцію. Це робили ті, які в вільсоновських 14 пунктах так по "лицарськи", так гаряче виступали борцями за "справедливість, демократію, за самоозначення народів, за святі ідеали всієї людськости".

А тон який? Треба признати, що брутальні німецькі ґенерали в порівнанню з цими "лицарями" були ідеалом коректности й джентельменства. І це ж ті самі французи, які так розсипались перед нами своїми улесливими компліментами за часів Ґенерального Секретаріату, які "однині були в офіціальних відносинах з Україною", які так ласкавенько, так солоденько заглядали нам в очі, благаючи тримати фронт проти німців.

Тепер французський імперіаліст почував свою силу, тепер він не потребував заглядати в очі, тепер він був переможцем. І як легко зникла вся його чисто французька улесливість, як легко вона замінилась салдафонською брутальностю, нахабством, безсоромностю.

Знаючи, що нещасна українська демократія всякими жертвами готова боронити своє національне істнування й свою державність, знаючи, що ця бідна демократія инчої державности, як визнаної імперіалістами, державности "як у людей", не розуміє; знаючи, що сій національности й державности загрожує з півночи пятаковщина; ці "лицарі", ці міжнародні бандити й експропріатори, користуючись розтерянностю, одчаєм і безсиллям української демократії, отверто й цінично хапали її за горло, й кричали: руки вгору! не рухатись! Оддавай усе, що маєш: гроші, одежу, честь, душу й життя.

І то ультимативно: в 24 години. Коли Директорія не дасть відповіді через 24 години, переговори зриваються.

3. "Вигнать, як собак!"

Крім того: Голову Директорії Б. Винниченка й Голову Ради Народніх Міністрів В. Чеховського "вигнать, як собак!" (сhаsser соmme les chiens), бо вони - большевики. С. Петлюру усунути, бо він - бандит. Це - дословні вирази полковника Фрейденберґа, які він тоном п'яного й лютого унтер-офіцера кинув у лице українській делеґації: соціальдемократу, члену Трудового Конґресу Т. Мазепі, соціалісту-революціонеру, члену Трудового Конґресу С. Бачинському, міністру військових справ Грекову, міністру торгу й промисловости С. Остапенкові.

Вони, розуміється, обурились, плюнули в лице цьому "джентельменові" й тим кінчились усі переговори?

Ні, українські "соціалісти" навіть не обізвались, не спинили, боязко й мовчки вислухали, а після перерви, обдумавши, що все ж таки якось воно ніби ніяково, що так говориться про їхню "Верховну Владу", рішили "дуже коректно" зробити увагу п. Фрейденберґові. Тоді полковник Фрейденберґ роз'яснив їм, що він не особи мав на увазі, а той ідейний напрям, який вони представляли; він хотів "вигнать, як собак" усі ті постанови й ідеї, які виносились тими самими партіями, що були представлені оцими делеґатами; він хотів образити й плюнути в лице не особам, а українській революції. От чого він хотів.

Делеґати цим роз'ясненням задовольнились і провадили далі переговори.[26]

Бідна хуторянка, вона від отаманщини, пятаковщини, від власної безпорадности й природного трепету перед паном загубила останню крихотку своєї гідности й "революційности".

І як безпорадно, жалюгідно зашомотілись усі "соціалістичні" партії, коли ці нахабні вимоги французських офіцерів було передано їм на обговорення. Та ще ж ультимативно: 24 години й годі. Де ділась звичайна ледача повільність, безкрайна балакучість. В один день усі партії прислали Директорії свої постанови.

Розуміється, "революційна" демократія в цих постановах прінціпіально цілком одкидала пропозіції антантських представників.

Як чудесний зразок цих постанов, я приведу виривок з резолюції (7-го лютого) партії укр. с. р-ів:

"...Центральний Комітет У. П. С. Р. центральної течії, визнаючи неможливим і недопустимим усяке втручання чужоземних сил у внутрішні справи Укр. Республіки й всілякі союзи Українського Уряду з чужоземними імперіалістами, визнаючи неможливим покликання чужоземних військ на Україну, що веде за собою окупацію України й неминучу реакцію та загрожує знищенням усіх національних і соціально-політичних здобутків української революції, постановив:

(Звичайно, з обуренням одкинути пропозіції "чужоземного імперіалізму"? Ні, инче:)

Правительство Укр. Нар. Республіки може вести переговори й вступати в згоду лише з тими представниками держав, які мають на те відповідні уповноваження від своїх урядів".

А потім уже вступати в згоду на умовах визнання укр. держави, невтручання в внутрішні справи й т. д.

Словом, майже всі партії (за виїмком самостійників) на словах, у резолюціях рішуче одкинули зроблені пропозіції. Ніхто, мовляв, не має права вмішуватись у внутрішні, наші справи, а зміни в Директорії цілком недопустимі.

4. Хоч навздогін пацнути копитом.

А треба до цього, для кращої характеристики французських "лицарів", знати ще таке. Голова Ради Міністрів В. Чеховський, уважаючи для себе неможливим бути в уряді при отаманщині й при всіх тих безчинствах і дурницях, що робилися нею, ще в Київі заявив Директорії про свою дімісію й настійно, рішуче домагався її приняття. І Директорія ще в Київі приняла цю дімісію й В. Чеховський лишався в Уряді тільки до сформування нового кабінету. Це французикам було добре відомо. Але таке вже