Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » З ким би побігати 📚 - Українською

Читати книгу - "З ким би побігати"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З ким би побігати" автора Давид Гроссман. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 125 126 127 ... 130
Перейти на сторінку:
зрозуміти, що там відбувалося. Комісар поставив Тамар кілька запитань, щось записав, і з того, як запітніли його окуляри, можна було здогадатися, що він ледве стримується.

— А якби тобі не вдалося? — спитав він своїм безбарвним голосом. — Ти ж розумієш, що всі обставини були проти тебе? Що б ти робила?

— Мені б вдалося, — твердо відповіла Тамар. — У мене просто не було вибору.

Шай сидів поодаль, привалившись до скелі. Він був знесилений, піт лився по ньому струмками. Тамар підійшла до нього, сіла поруч, обійняла за плечі. Вони зашепотілися.

Асаф розібрав:

— Сьогодні, зараз. Ми просто відвеземо тебе туди, ти постукаєш і увійдеш.

— Вони ніколи не погодяться, — ледве чутно прошепотів Шай. — Вони мене навіть не шукали.

Тамар сказала, що їм усім ще треба буде поговорити про цей жахливий час, але вони його чекають. Шай хрипко розсміявся — звідки така впевненість? Тамар поглянула на Асафа. Він сів поруч з ними і спокійно розповів про зустріч у кафе. Про те, як плакали ті двоє.

— Не вірю, — сказав Шай. — Він плакав? На людях? Ти певен, що бачив сльози?


Поліцейські пішли, женучи перед собою повну безсилої злості колону арештантів. Носоріг залишився, запропонував одвезти їх додому, а завтра, із сонечком, вони повернуться сюди і все зберуть. У Асафа впало серце. Отже, все закінчилося? Всі чари? Весь цей жах і все це щастя?..

Усі разом вони піднялися на пагорб. Дінка бігла попереду, Носоріг підтримував Шая. Потім він доручив його Тамар і попрямував поруч з Асафом. Асаф запитав, як він усе це організував і як Пейсах знайшов їх. Носоріг розповів, що після того, як в Ейлаті померла безпритульна дівчинка, що втекла з комуни, хлопці з відділу боротьби з наркотиками серйозно взялися за Пейсаха, поставили його телефони на прослуховування. Матеріалу в них на нього вистачало, бракувало лише останнього штришка, і, коли Носоріг подзвонив своєму замороженому приятелю-комісару, той був просто щасливий.

— Ну а далі все просто. Дехто нині увечері прийшов до Пейсаха, може, це навіть був я, і мимохідь прояснив його, де ховаються пташки, що випурхнули з його клітки. А потім — суцільний дитячий садок.

Місяць сховався за хмарами. Йти стало важко. Вони продиралися через хащі теребінту. Чулося тільки важке дихання і свист, що вилітав з легенів Шая. Асаф відчував дивну задумливість Носорога і кілька разів намагався заговорити про Реллі, але слова не йшли. Можливо, вже й не треба нічого розповідати, подумав він.

Нарешті вони залізли у Носорогів джип. Усі мовчали. Тільки одного разу Шай сказав:

— Я б не відмовився зараз від косячка.

Тамар зрозуміла, як він боїться майбутньої зустрічі, та ще без наркотичної броні. Асаф дивився на пейзаж, що вгадувався в мороці, і думав: ну ось, через десять хвилин усе закінчиться, через п’ять, через хвилину...

Самотній ліхтар освітлював палісадник перед будинком. Тамар виглянула з машини, пригадала, як пішла звідси місяць тому. Дінка неспокійно шарпалася, учувши рідний дім. А Асаф... Він дивився на гарненький будинок, доглянутий садок, на дві сріблясті машини на стоянці і відчував, як стискається його серце.

Шай вибрався із джипа, зупинився біля хвіртки. Дінка вискочила слідом і з насолодою почала качатися до траві. Шай обернувся до Тамар:

— Ну, ти йдеш?

Тамар мовчала.

— Йди ти, — нарешті сказала вона. — Спочатку ти. Вам треба поговорити без мене. Я прийду завтра вранці.

Асаф здивовано втупився в неї очима. Носоріг сидів до них спиною, тарабанячи пальцями по керму. Раптом виявилось, що він складається лише зі спини.

— Я подумала, — невпевнено заговорила Тамар, — що мені треба побути ще одну ніч там. Я не попрощалася як слід з цим місцем.

— Самій? — глухо спитав Носоріг.

Мовчання.

— Дінка піде зі мною, — прошепотіла Тамар.

— Е-е... я... я теж, — сказав Асаф.

Носоріг знизав плечима, опустив голову на схрещені на кермі руки. Через лобове скло вони дивилися, як Шай входить у хвіртку, йде мощеною доріжкою, і розуміли, що тільки зараз він починає своє повернення до життя, — чи вдасться воно йому? Дійшовши до дверей, Шай обернувся. У нього був вигляд загнаного звіра. Асаф і Носоріг одночасно виставили великі пальці. Тамар кивнула. Шай постукав у двері. Вони не відчинилася. Він почекав рівно одну секунду і розвернувся — повним образи й обурення рухом, але тут у вікні спалахнуло світло. Шай завмер, явно готуючись рвонути геть. Ще через секунду двері відчинилися. Шай довго дивився всередину. Потім дуже повільно ступнув уперед і увійшов. Двері зачинилися. Асаф почув поблизу якийсь приглушений звук і побачив, що у Тамар мокре обличчя. Він подумав, що до цієї хвилини не бачив, як вона плаче.

— Я не реву, — прошипіла вона йому на вухо, ледве стримуючись.

Асаф торкнувся пальцем блискучої цівки на її щоці.

— Ні-ні, — усміхнулась вона крізь сльози, все ще не здаючись. — Це так, трішки... не знаю... просто у мене алергія на сентиментальність.

Асаф лизнув мокрий палець.

— Це сльози, — виніс він вердикт.

Всю дорогу вона

1 ... 125 126 127 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З ким би побігати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З ким би побігати"