Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. У затінку дівчат- квіток"

— А вам холодно не буде? — питав Сен-Лу. — Краще бути вдягнутим, тут не так-то вже й гаряче!

Я відповідав: «Ні, ні, не буде», — і, може, мені й справді було не холодно; принаймні захворіти я вже не боявся, я вже не думав, що мені треба будь-що жити, аби працювати. Я звільнявся від пальта; ми входили до ресторанної зали під марш, який витинали цигани, посувалися між рядами накритих столиків, наче легкою дорогою слави, і, підбадьорювані, наснажувані, натхнені громом оркестру, який віддавав нам військову честь-хвалу, який незаслужено звеличував нас, ми прикривали цю бадьорість урочистим і холодним виразом на обличчі, втомленою ходою, тільки щоб не нагадувати кафешантанних дівуль, котрі, проспівавши на войовничий лад пікантний куплетик, вибігають на біс із хвацьким виглядом звитяжного генерала.

Від цієї хвилини я ставав новою людиною, я вже більше не був онуком моєї бабусі, я згадував про неї вже виходячи з ресторану, я ходив у братах тих Гарсонів, які обслуговували нас.

Стільки пива, тим паче шампану, я б і за тиждень не випив у Бальбеку; коли тяма у мене залишалася погідна і ясна, вона точно визначала міру насолоди, яку давали мені ці трунки, й мені легко було втримуватись від надуживань; нині ж свою дозу я випивав за годину, та ще й робив кілька ковтків портвейну, хоча з неуважности забував ним посмакувати, а скрипалеві за його цигикання давав два «луї», що їх я громадив цілий місяць на якусь обнову (яку саме, я тут уже не міг згадати). Гарсони, носячи на витягнутих долонях полумиски, гоном ганяли між столиками, складалося враження, ніби єдина мета їхнього бігу якраз і полягала в тім, щоб не випустити посуду. І справді, шоколадні суфле доходили, куди їх націлено, не перекидаючись, повикладувана довкола ягняти «польяк» картопелька по-англійському, попри те що галоп мав би перетрусити її, не порушувала ладу. Я помітив одного зі служників: височенний, оперений чудовим чорним чубом, рябий на виду, що робило його схожим на рідкісного птаха, цей хлопець гасав без перерви і нібито навіть знічев'я з кінця в кінець зали і скидався на якогось ару, які наповнюють великі вольєри в зоологічних садах жовтожарою своєю закраскою і незбагненним хвилюванням. Незабаром видовисько ставало, принаймні в моїх очах, погіднішим і тихішим. Усе це шастання, від якого аж світ макітрився, влягалось. Я дивився на округлі столики, тьма-тьменна їх захаращувала ресторан, як планети захаращують небеса на старовинних алегоричних картинах. Причому всі ці світила були наділені нездоланною силою тяжіння, обідники дивилися лише на столики, за якими сиділи не вони; всі, окрім якогось багатого амфітріону, якому пощастило затягти до ресторану маститого письменника і який тепер зі шкури пнувся, аби з допомогою магічної сили верткого столу витягти щось із письменника, а письменник говорив про якісь дрібнички і, все-таки, чарував дам. Гармонії цих астральних столиків не порушувало ненастанне кружляння незліченних служебників, саме тому, що вони не сиділи, як обідники, а знай собі снували, їхнє порання відбувалося в іншій сфері і то сфері вищій. Звичайно, один біг по салати, інший по вино або по склянки. Але хоча кожен виконував своє замовлення, з їхнього безупинного гону між круглими столиками можна було вивести закон цього метушливого і планового вештання. Сидячи за купами квітів, двоє страшил-касирок, заклопотаних безконечними підрахунками, нагадували собою ворожок, які силкувалися з допомогою астрологічних обчислень передбачити збурення, які вряди-годи траплялися на цьому небесному склепінні, вибудуваному згідно з середньовічною наукою.

І мені було трохи шкода всіх цих общників, бо я відчував, що для них круглі столики — не планети і що вони не захоплюються розтином речей, завдяки якому речі втрачають для нас свою звичну подобу і який дає нам змогу проводити аналогії. Вони думали, що вони обідають з тим-то і тим-то, що обід вийде їм десь на таку-то суму і що завтра все вернеться на круги свої. І, мабуть, їх зовсім не цікавило сновигання цих хлопців, які пильних справ, очевидно, зараз не мали і врочисто обносили хлібом у кошиках. Деякі з них, зовсім молодесенькі, отупівши від штурханів, які їм роздавали дорогою старші кельнери, меланхолійно втуплювали очі в далеку мрію і веселішали лише, коли якийсь клієнт із тих, хто мешкав у бальбецькому готелі, де вони служили раніше, озивався до них і просив саме їх забрати нездале шампанське, і таким дорученням вони дуже пишалися.

Я дослухався до своїх нервів і відчув у їхньому бринінні блаженство, не залежне від явищ зовнішнього світу, наділених здатністю викликати райський стан, у який я і сам навчився впроваджувати себе через невелике переміщення мого тіла чи моєї уваги, подібно до того, як легеньке натискування на заплющене око дає враження барви. Я випивав багато портвейну, і як замовляв ще, то не так у передчутті втіхи, яку міг дістати від кількох зайвих келишків, як тому, що дуже сильно смакували випиті чарки. Я давав музиці вести за нотами мою осолоду, і вона слухняно мостилася на кожній ноті. Подібно до хімічної фабрики, яка постачає масово речовини, що трапляються у природі принагідно й рідко, рівбельський ресторан зараз збирав під своїм дахом більше жінок, які спокушали таємною надією щастя, ніж випадок зводив мене з ними протягом року на прогулянках; тим паче, музика, яку ми слухали: аранжування вальсів, німецьких опереток, кафешантанних пісеньок, — усе це було для мене нове, — теж являла собою якийсь ефемерний світ насолод, що наклався на той, іще хмільніший. Бо кожен мотив, своєрідний, як жінка, на відміну від неї не ховав таємниці розкошів для когось одного; він пропонував повідати її і мені, він дивився на мене у живі очі, підходив до мене то капризною, то грайливою ходою, озивався до мене, підсипався до мене, ніби я нараз став повабливішим, потужнішим чи багатшим; мені ввижалося все-таки в цих мелодіях щось жорстоке, бо безкорисливе почуття краси, проблиск розуму — все це їм чуже; для них існує тільки тілесна усолода. І вони найбезжальніше і найбезнадійніше пекло для побіденного ревнивця, якому вони малюють цю втіху, втіху, зажиту коханою жінкою з іншим, як