Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

— Так і є, — відповів монарх. — Я розмовляв про це з Садеасом, і він погодився зі мною. Великі князі нізащо не стерплять, щоби хтось був поставлений над ними в тому, що стосується війни. Натомість він зауважив, що якби я розпочав із чогось менш загрозливого, як-от призначення Великого князя інформації, це могло би підготувати інших до того, чого домагаєшся ти.

— То це ідея Садеаса, — спокійним тоном промовив Далінар.

— Звісно, — відказав Елгокар. — Приспів час призначити Великого князя інформації, і він особливо наголосив, що хотів би розібратися в історії з підрізаною попругою. Садеас пам’ятає, як ти завжди казав, що не годишся для таких справ.

«Кров моїх пращурів, — подумав Далінар, дивлячись у центр острівця, де довкола Садеаса зібралася група світлооких. — Мене щойно обійшли на повороті. Та ще й як майстерно!»

Великий князь інформації мав необхідні повноваження для проведення кримінальних розслідувань, особливо тих, що становили інтерес для корони. У певному сенсі він отримував не меншу владу, ніж Великий князь війни, однак Елгокар не здатен був осягнути цього. Він бачив лише одне: нарешті знайдеться хтось, ладний вислуховувати його параноїдальні побоювання.

Садеас був дуже й дуже розумною людиною.

— Вище ніс, дядьку! — сказав Елгокар. — Я й гадки не мав, що ти теж забажаєш посісти таку посаду, а Садеас, той просто обома руками вхопився за цю ідею. Може, він нічого й не розкопає — ну, потерлася шкіра та й годі. І ти будеш повністю виправданий: адже хто завжди твердив, що мені й близько не загрожує така небезпека, як я гадаю?

— Виправданий? — тихо повторив Далінар, усе ще дивлячись на Садеаса. «Ох, не схоже, щоб усе йшло до цього».

23

Широке поле застосування

Ти звинуватив мене в самовпевненості моїх замірів. Ти звинуватив мене в увіковіченні давніх порахунків із Райзом і Бавадіном. І те, й друге справедливо.

Каладін зіп’явся на ноги в коробі воза, прочісуючи поглядом ландшафт за стінами табору, доки Скеля й Тефт утілювали в життя його план — хороший чи поганий, але обирати не доводилось.

На батьківщині повітря було сухіше. Якщо пройтися околицями за день до великобурі, то все довкола здавалось пустелею. Та й після дощу рослини чимскоріш утягувалися назад у скойки, тріщини та схованки, заощаджуючи воду. Але тут, у вологішому кліматі, вони не поспішали. Багато скелебруньок ніколи повністю не ховали свого гудиння в мушлю. Траплялися численні латки трави. Ліс, який забезпечував Садеаса деревиною, простягався на північ від військових таборів. Але на цій рівнині теж подекуди зустрічалися його відростки — велетенське, кремезне дерев’яччя, похилене в західному напрямку; товсті, схожі на пальці чи кігті корені впивалися в камінь і з плином літ укривали прилеглу місцевість розколинами й тріщинами.

Каладін зістрибнув з воза. Його завданням було піднімати камені, які інші мостонавідники підносили йому, складаючи на купи неподалік, і вантажити у короб.

Їхня команда працювала на широкій рівнині поміж скелебруньок, клаптів трави та пучків бур’яну, що виглядали з-під валунів. Найбільше їх росло із західної сторони, щомиті готових сховатися під захист каменя при наближенні великобурі. Це створювало дивний ефект: кожен кругляк здавався головою літнього чоловіка з пасмами зеленкувато-коричневого волосся, що стирчало з-за вух.

Ці пасма були надзвичайно важливі, оскільки серед них ховалися тоненькі тростинки, знані як мáківниця. Їхні цупкі стебла увінчувалися тендітними гілочками з листочками, які могли втягуватися в бадилини. Самé бадилля було нерухоме, але, ростучи за валунами, не надто наражалося на небезпеку. Під час кожної великобурі декілька з них виривало з коренем, але щойно вітер стихав, як ті знову хапалися за камінь, приживаючись на новому місці.

Каладін підняв каменюку, опустив її в короб підводи й перекотив ближче до решти. Зі споду кругляк був вологий від лишайнику та крєму.

Мáківниця була не те щоб рідкісною, але й не такою поширеною, як інше зілля. Короткого опису її прикмет виявилося достатньо, щоби пошуки Скелі й Тефта увінчалися певним успіхом. Однак справжній прорив стався тоді, коли до збору долучилася Сил. Каладін кинув погляд убік, коли спустився долі за новим каменем. Спрен перепурхувала з місця на місце — ледь помітний, майже невидимий силует, — водячи Скелю від одного пучка тростинок до іншого. Тефт ніяк не міг уторопати, як це здоровилу-рогоїдові раз за разом вдавалося знаходити набагато більше стеблин, ніж йому, але Каладін не мав наміру пояснювати. Передусім, він так і не зрозумів, чому Скеля міг бачити Сил. Рогоїд сказав, що це було щось вроджене.

Підійшли двійко мостонавідників — моложавий Данні та Безвухий Джакс, — тягнучи за собою дерев’яні полозки, навантажені великою брилою. З їхніх облич струменів піт. Коли вони дісталися воза, Каладін, струснувши пил із долонь, допоміг їм підняти брилу. Безвухий Джакс спідлоба глянув на нього та пробурмотів щось собі під ніс.

— Нічогенький екземпляр, — сказав Каладін, киваючи на камінь. — Молодці.

Джакс люто зиркнув на нього й роздратовано попростував геть. Данні стенув плечима й поспішив услід за старшим товаришем. Як і пророкував Скеля, позачерговий наряд на збір каміння не сприяв популярності Каладіна. Але іншого виходу не існувало. Це був єдиний спосіб допомогти Лейтену й іншим пораненим.

Щойно Джакс і Данні пішли, Каладін із байдужливим виглядом заліз на підводу, опустився навколішки та відкинув брезент, під яким виявилась чимала купа стебел мáківниці. Завдовжки вони були приблизно з людське передпліччя. Вдаючи, ніби надійніше складає камені на возі, він натомість скрутив два великі пучки бадилин у в’язку, використовуючи тонке гудиння скелебруньок.

Відтак перекинув її через короб воза. Їздовий якраз подався до іншої підводи потеревенити зі своїм напарником, тож Каладін залишився сам, якщо не брати до уваги чала, який сидів, забившись у кам’яний панцир, і поглядав звідти на сонце своїми схожими на намистини очима ракоподібного.

Мостонавідник зістрибнув долі й поклав у короб ще один камінь. Тоді став навколішки, немов збираючись витягнути з-під хури велику брилу. Насправді ж він спритно причепив в’язку під днищем підводи, якраз поряд із двома такими ж. Обіч осі під возом було вдосталь вільного місця, а дерев’яний нагель, що стирчав донизу, давав чудову можливість закріпити такий вантаж.

«Пошли, Джезерезе, щоби нікому не спало на гадку перевірити днище, коли ми в’їжджатимемо в табір».

Фармацевт казав: одна крапля зі стебла. Скільки ж тростин знадобиться Каладіну? Він