Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

— Ви посварилися, дівчатка? — ржу, входячи в кабінет. — Чому на різних тачках приїхали? Ми ж чітко план розробили.

— Розробили, плани змінилися, — відповідає Артем, — довелося імпровізувати. 

— Ми дорогою ще одну тему зробили, тому так. Та й яка різниця, головне — результат, — згладжує обстановку Яр. 

Артем занадто напружений.                                                                                                             

— Коротше, я вам винен, — гроші не пропоную, і так не візьмуть, образяться ще. — Але! — суворо дивлюся на розслаблених хлопців. — Це не означає, що треба дошкуляти моїй секретарці.

Яр ржати починає, а Артем немов на голки сідає.                                                                                   

— О-о, солодка вже поскаржилася? — задоволено хмикає Яр, ляснувши коханця по плечу.

— Пацани, я серйозно. Даша хороша дівчинка, не псуйте їй життя. Вона ж після вас не схаменеться. Хочете я вам піджену нормальних, якраз...

— А що не так? — Артем на ноги підстрибує. — Може, в нас серйозно все. А ти нам повій пропонуєш! Чи не охрінів ти, Доре? — Артем як факел гнівом палає. — Тобі можна, а нам — ні?!

— Спокійно, спокійно, — Яр заспокоює друга. Знає його запальний характер. — Брате, нам реально вона в душу коріння пустила. Двом. Собі хочемо, тільки змійка така цікава попалася, кістки зводить.

Це я бачу. Не тільки кістки. В Артема скоро сперма вухами піде.

Якщо чесно, мене вся ця ситуація дивує. Хлопці знають, що моїх підлеглих чіпати не можна — порву. А тут пішли, хоч і знали, що добро не дам. Тепер зрозуміло навіщо.

— Зрозумів. Але можна ж якось обережно, — натякаю.

— А ми й обережно! — цідить крізь зуби Артем. — Яр якісь подарунки купував, гарно говорив, а я пропонував одразу в хаті замкнути й не випускати, поки не зрозуміє.

— Ні, так не цікаво, — цокає язиком Яр, за що отримує вогняний погляд від друга.

Переводжу тему на робочі питання, нехай самі розбираються. Якби вони гралися з нею, я б втрутився. А так не бачу сенсу, якщо втріскались по вуха, нехай стараються. 

Відправляю хлопців і сідаю за роботу. Я останнім часом усе на секретарку скинув, а зараз хоч очима треба пробігтися. 

Стукіт у двері змушує відірватися від документів.                                                               

— Андрію Миколайовичу, — тихо відчиняє двері покоївка. — Там ваш брат просить його впустити.

О-о, вже дізнався про зникнення, прийшов перевірити, чи в курсі я!                                                

— Впускай, але залиш ворота відчиненими, — хлопці там є, в разі чого підтягнуться.