Читати книгу - "Американська пастораль"

зумів точним швидким рухом одночасно перехопити довгий пас Баккі Робінсона і, пересвідчившись, що Оркатт упав на траву, помчав уперед заробляти очко. «Не дам дивитися на мене згори вниз», — думав він на бігу словами Дон, яка відмовилася взяти участь у сімейній вилазці Оркаттів для огляду цвинтаря. Тільки зараз, стрімко наближаючись до лінії, яка ділила поле навпіл, він усвідомив, наскільки глибоко його зачепила ураженість Дон і як непокоїв його найменший натяк (натяк, існування якого він люто заперечував у бесідах із дружиною) на те, що тут, в Олд-Римроку, трохи сміються з неї, дочки ірландця-сантехніка, котра виросла в Елізабет. І, ще до того як, здобувши очко, він повернувся пересвідчитися, що Оркатту ще не піднятися, у голові блискавкою сяйнула думка: «Що ж, гарно приземлилася на п’яту точку двохсотрічна історія округу Морріс — може, навчиться дивитися на Дон Левов не згори вниз. Вдруге ти мені всю гру будеш ялозити задом по полю». Подумавши це, він підтюпцем кинувся до Оркатта, щоб подивитися, чи з ним усе гаразд.

Швед розумів, що, збивши Оркатта з ніг, він міг би без великих труднощів стукати його головою об плити тераси стільки, скільки треба, щоб спровадити його на цвинтар, у компанію до родовитих предків. Було в цьому типі щось нездорове, і він, Швед, завжди знав це — відчував це в його бридких картинах, у готовності застосувати заборонений прийом під час гри в тач-футбол на спортивному полі за домом, відчував навіть на цвинтарі, коли той, неєврей, добру годину пригощав гостя-єврея своїми історіями… Глибока невдоволеність просочувала все його життя. Дон гадала, що він творить мистецтво, сучасне мистецтво, але ні, він просто горлав про свою невдоволеність; і свідчення безмежної невдоволеності Вільяма Оркатта безсоромно прикрашало стіну їхньої вітальні. А зараз він оволодів моєю дружиною. Посунув жалюгідну Джессі та повернув життєлюбство і сексуальність «Міс Нью-Джерсі — 49». Домігся цього і тепер користується цим. Захланний злодюга, сучий син.

— Ваш батько — чудова людина, — сказав Оркатт. — Джессі рідко так догоджають. Тому вона й не любить покидати дім. А він такий люб’язний. І щирий, наскільки я бачу. Жодних прихованих думок. Відкритий до спілкування. Не боїться підступів. Нічого не соромиться. Спокійно йде собі життям. Це чудово. Ні, він насправді дивовижний. Особистість. Незалежність думок. Я, витвір свого середовища, заздрю цьому.

Б’юсь об заклад, що так воно і є, сучий ти сину. Що ж, смійся з нас, жеребчику. Давай, не соромся.

— А де вони? — спитав Швед.

— Він сказав їй, що найкращий спосіб з’їсти шматок свіжого торта — сісти за кухонний стіл і запивати його склянкою смачного холодного молока. Тож вони, мабуть, на кухні, молоком ласують. Потік відомостей про виробництво рукавичок, що ллються на Джессі, значно перевищує її потреби, але нічого страшного: хай слухає. Сподіваюся, ви не в претензії, що я не зміг залишити її вдома.

— Ми б засмутились, якби ви її залишили саму.

— Ви всі такі тактовні.

— Я щойно з кабінету Дон, дивився на макет будинку, — сказав йому Швед, розглядаючи, поки говорив, бородавку на лівій щоці Оркатта. Темна бородавка ховалася на дні складки, що збігала від крила носа до кутика рота. Мало того, що Оркатт носатий, так у нього ще й потворна бородавка. Чи він вважає її привабливою? Чи цілує вона її? Чи помічає вона інколи, що в цього типа розгодовано-пухка мармиза? Або, оскільки йдеться про нащадка однієї з найкращих римрокських родин, зовнішність уже не важить і сприймається з крижаною байдужістю, притаманною професіоналкам з істонсього борделю?

— О-о, он як, — сказав Оркатт, вишукано маскуючи невпевненість, яка гризла його десь там, на рівні підсвідомості.

Хапає, порушуючи правила, футбольний м’яч, носить такі сорочки, базграє такі картинки, спить із сусідською дружиною — і все ж примудряється виглядати стриманим і непізнаним. Суцільна видимість і викрутаси. Він намагається знайти свій стиль, сказала якось Дон. На поверхні — джентльмен, по суті — пацюк. Демон, який таївся у душі його дружини, — пияцтво, демони, які мучили його душу, — сластолюбство і заздрість. Герметично закритий, вилощений і хижий. Агресивність, і то дуже сильна, дісталася йому від предків, але він зі своїми бездоганними манерами пішов ще далі. Гуманно опікується збереженням довкілля і з холодним розрахунком виглядає здобич, оберігає те, що дане від народження, і тихо підкрадається до того, що не дано. Вихований дикун Вільям Оркатт. Виховане свинство. Ні, я віддаю перевагу коровам.

— Ми планували оглянути його після вечері. Коли встановимо шпиль. Хіба він має вигляд без шпиля? Мені таке здається неймовірним.

Авжеж, він хоче залишитися непізнаним. Це дозволяє спритно йти життям, кладучи свою лапу на гарних чужих дружин. Чому, побачивши їх на кухні, він посоромився розтрощити голови цієї парочки важкою сковородою?

— Ні, він і без того гарний. Враження сильне, — обізвався Швед і потім, не вміючи, як завжди з Оркаттом, вчасно зупинитися, додав: — Макет цікавий. Тепер я зрозумів, як задумана гра світла. Світло обмиває стіни. Це буде ефектно. Гадаю, ви заживете там дуже щасливо.

— Ви заживете, — зі сміхом виправив Оркатт.

Але Швед не почув своєї обмовки. Не розчув, бо раптом опинився під владою думок про те, що слід було зробити, і про те, де він дав слабину.

Він повинен її перебороти. У жодному разі не можна було залишати її там. Джеррі мав рацію. Треба їхати в Ньюарк. Негайно. Взяти з собою Баррі. Удвох вони впораються і привезуть її на машині сюди, в Олд-Римрок.

А якщо там Рита Коен? Уб’ю. Якщо вона вештається біля моєї дочки, обіллю цю сторчкувату кучму волосся бензином — і підпалю. Руйнує доччине життя. Крутить переді мною своїм лоном. Нищить мою дитину. Так, це саме те слово: нищить. Вони нищать задля задоволення нищити. Взяти з собою Шейлу. Взяти Шейлу. Спокійно. Взяти Шейлу в Ньюарк. Меррі послухає Шейлу. Шейла поговорить з нею і переконає, що треба йти з тієї мерзенної конури.

— …і нехай наша інтелектуальна гостя все розуміє не так. Відверта брутальність, з якою вона на стародавній французький лад розправляється з буржуазією… — Оркатт ділився зі Шведом своїм захватом із приводу шокуючих заяв Марсії. — Те, що вона плює на регламент званих обідів, які забороняють переконано висловлюватися з будь-якого приводу, гадаю, безперечно, робить їй честь. І все ж дивно, завжди дивно, як тісно сусідять марнослів’я і розум. Вона не має навіть зеленого