Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн. 2"

Скарлет знала, як ця новина збурила Атланту, але не уявляла міри обурення городян, аж поки місіс Меррівезер, спонукувана своїм гуртком при церкві, взяла на себе клопіт поговорити з нею заради її ж таки добра.

— Оскільки дорога ваша матінка — небіжчиця, а міс Туп, як незаміжня, не має належного досвіду, щоб... е-е... одне слово, щоб порушувати таке питання, то я вважаю за свій обов’язок застерегти вас, Скарлет. Капітан Батлер не той чоловік, за якого може вийти заміж жінка з пристойної родини. Він...

— Але він урятував від шибениці дідка Меррівезера та й вашого небожа.

Місіс Меррівезер відкопилила губу. Тільки-но годину тому в неї була дратлива розмова зі старим. Той закинув, що їй, видно, наплювати на його шкуру, коли вона не відчуває вдячності до Рета Батлера, хоч він і пристібай та негідник.

— Цього фігля він утнув, аби всіх нас виставити на посміх перед янкі,— правила своєї місіс Меррівезер.— Ви, Скарлет, знаєте не гірш за мене, який з нього пройдисвіт. Він завжди ним був, але тепер зробився вже й зовсім неможливим. Таких, як він, порядні люди й на поріг до себе не пускають.

— Справді? Це дивно, місіс Меррівезер. Адже у вашій вітальні він частенько бував у роки війни. І подарував Мейбел білу атласну сукню на весілля, хіба ж ні? Чи це я щось переплутала?

— Під час війни все складається зовсім інакше, і пристойним людям доводиться спілкуватися з усякими типами, які... І робилося то задля нашої Благородної Справи, тож воно все виправдано. А от ви, як ви можете одружуватися з чоловіком, котрий не служив у війську й насміхався з тих, хто йшов воювати?

— Але ж він служив у війську, як і всі інші! Він воював вісім місяців. Брав участь в останній кампанії, бився під Франкліном, а в день капітуляції був з генералом Джонстоном.

— Я цього не чула,— заявила місіс Меррівезер з явною недовірою.— Але ж його не поранено,— докинула вона невідпорний аргумент.

— Багатьох чоловіків не поранено.

— Кожного, хто бодай чогось вартий, поранено. Я не знаю жодного такого, що не був поранений.

Скарлет уже не могла стриматись.

— Тоді, мабуть, усі чоловіки, яких ви знаєте, такі дурні, що не вміють вчасно сховатися від зливи... або від граду куль. Я ось вам що скажу, місіс Меррівезер, і можете переказати це своїм кумасям, які встряють не у своє діло. Я збираюся вийти заміж за капітана Батлера, і від свого наміру не відступилася б, навіть довідавшись, що він воював на боці янкі.

Коли ця достойна матрона виходила з дому, то навіть капелюшок її тіпався з люті, і Скарлет розуміла, що тепер в особі місіс Меррівезер вона має замість докірливої приятельки відвертого ворога. Але їй було байдужісінько. Хоч би що та сказала чи зробила, це не могло допекти Скарлет. Та й взагалі будь-чиї слова її не обходили, за винятком того, що могла сказати Мамка.

Скарлет спокійно сприйняла непритомність Туп, коли стара дізналася про заручини, і не втратила самовладання, побачивши, як на цю звістку раптом постарів Ешлі — бажаючи їй щастя, він силувався не зустрітися з нею поглядом. Вона глузливо осміхнулась, хоча й відчула деяке роздратування, одержавши листи від тіток Полін та Юлейлії з Чарлстона: нажахані новиною, вони обидві рішуче висловилися проти цього шлюбу, який, мовляв, не тільки підірве її, Скарлет, становище у товаристві, а й підважить їхнє також. А на слова занепокоєної Мелані просто засміялася, коли та щиро зауважила їй: «Звісно, капітан Батлер далеко кращий, ніж багато хто про нього думає, він так розумно й благородно повівся, рятуючи Ешлі. Та й зрештою, він же воював за Конфедерацію. Але, Скарлет, чи не краще було б тобі не поспішати з одруженням?»

Ні, хто б там і що не казав, їй було байдуже, за винятком того, що могла сказати Мамка. Саме Мамчині слова найдужче роздратували її і вразили.

— Я бачила, як ви робили всякі такі речі, що засмутили б міс Еллен, коли б вона про них знала. І мені було дуже прикро на те все дивитись. Але оце вже й зовсім засмучує. Вийти заміж за поганця! Атож, поганця! І не кажіть мені, що він доброго роду. Це нічо’ не значить. Поганці бувають і з родовитих, і з голоти, а він і є поганець! Еге ж, міс Скарлет, я бачила, як ви одбили місте’ Чарлза у міс Душки, хоч він вас зовсім не цікавив. І бачила, як ви вкрали місте’ Френка у власної сестри. І не озивалась ні словом, коли бачила всякі такі речі, що ви робили — як продавали погану деревину за добру, як обмовляли інших жентменів, що торгують лісом, як роз’їжджали сама-одна, на спокусу вільним неграм, як довели місте’ Френка до загибелі, як тримали надголодь бідних в’язнів, аж вони висхли на скелети. Я не озивалась ані словом, хоч міс Еллен у землі обітованій могла б сказати мені: «Мамко, Мамко! Не глядиш ти моєї дитини як слід!» Еге ж, мем, усе те я терпіла, але цього вже не стерплю, міс Скарлет. Ви не можете вийти за такого поганця. І не вийдете, поки я жива.

— Я вийду за того, за кого схочу,— холодно відказала Скарлет.— Здається, ти забагато собі дозволяєш, Мамко.

— Бо й пора таки! Коли я не скажу вам цього, то хто скаже?

— Я вже думала над цим, Мамко, і вирішила, що найкраще буде, як ти вернешся до Тари. Я дам тобі трохи грошей і...

Мамка випросталася, сповнена власної гідності.

— Я вільна, міс Скарлет. Ви не можете мене кудись там послати, коли я цього не схочу. І як я вернуся до Тари, то хіба разом з вами. Я не покину дитяти міс Еллен, і ніщо у світі не вижене мене звідси. І не покину онуків міс Еллен, аби якийсь там поганець-вітчим узявся їх виховувати. Тут я живу і тут я лишусь!

— А я не дозволю тобі лишатись у мене в домі й негречно ставитись до капітана Батлера. Бо я виходжу за нього заміж, і більш тут нема про