Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Андрій не міг нічого зробити, з його очей текли сльози. Він тільки зміг зробити перший вдих. Легені пекли, але починали працювати. Ще кілька секунд знадобилося, щоб знайти сили трохи підвестися. В голові не було жодної думки, як зупинити Натібріс. Аж раптом, всього за метр від себе, у траві, він помітив пістолет. Схопивши зброю, він, пересилюючи себе, піднявся на ноги.
— Відпусти його!.. — тихо сказав Андрій, хоча хотів кричати. Повітря в легенях було недостатньо, щоб прокричати ці слова.
— Хах… Як скажеш! — Натібріс витягнула руку з грудей Степана.
Вона відкинула тіло детектива зі скляними очима, наче ганчір’яну ляльку. Над її руками ширяв чорний уламок душі Степана. Уламок був такої ж неправильної форми, як і минулий. Він випромінював слабке чорне сяйво.
— Ти… — Андрій ледь зміг ковтнути слину, горло задерев’яніло. Шлунок відправляв позиви, попереджаючи, що скоро весь вміст повернеться тим шляхом, яким туди і потрапив. На очах виступили сльози. — …його вбила.
— Він був таким же слабким, як і інші… — Натібріс піднесла уламок душі до свого обличчя. З рота капала слина. Вона з великим задоволенням лизнула уламок, куштуючи його на смак.
В цей момент Андрій натиснув на спусковий гачок. Одну за іншою, пістолет випустив чотири кулі, що залишалися в магазині. Затвор завмер в задньому крайньому положенні.
На Натібріс не було жодної подряпини. А от чорний уламок душі отримав пошкодження.
— Ти не уявляєш, що накоїв… — вона не розізлилася — вона лютувала. І була готова розірвати Андрія на шматочки.
Замість цього Натібріс щосили стисла уламок душі в своїх руках. Коли відкрила долоні, в них був лише чорний пил. Подувши на нього, Натібріс розвіяла пил по вітру. Не долетівши до землі, він розчинився.
— Подивимося, як ти впораєшся з цим... — раптом вона зупинилася і підняла голову. — Що там відбувається? — над лісом підіймався густий чорний дим.
Не збираючись витрачати на Андрія хоча б ще секунду, Натібріс вдарила його, збивши з ніг, а сама, не поспішаючи, пішла до будинку. Андрій, знесилений, лежав на землі і дивився у скляні очі Степана.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко», після закриття браузера.