Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

Перестрибнувши через дерев’яні поручні, Катя приземлилася прямо на свою куртку. Під нею щось хруснуло. Протягнувши руку під неї, вона намацала пляшку з водою. В ній досі був величенький шматок льоду, хоча десь половина встигла відтанути.

— Куди це ти зібралася? — Євсій глянув на дівчину і побіг до сходинок.

Катя просто хотіла полежати та відпочити, але часу не було. Схопивши пляшку, вона підвелася на ноги. І якраз вчасно: саме в цей момент встиг підбігти вчений.

Замахнувшись з напівоберту, дівчина добряче припечатала пляшкою Євсію по обличчю. Вченого повело, він вдарився головою об поруччя. Від несподіванки він аж присів.

— Якого дідька?.. — вчений тримався за ліву сторону обличчя. Відбиток від удару не був схожий на такий, який залишається від звичайної пластикової пляшки. Це був справжнісінький опік, що тягнувся від скроні, через око, по всій щоці і трохи захопив краєчок губ та кінчик носа. — Що це таке? — завив він.

Від несподіванки та страху Катя відступила на крок назад. Їй ледь вдалося втримати тремтіння та нудоту. Доки Євсій скиглив біля сходів, вона глянула на пляшку. В голові почала зароджуватися якась нова думка. Вона переводила погляд з вченого на пляшку і знову на вченого. І нарешті її осяйнуло: Андрій заговорив воду, і тепер вона мала руйнівну силу. Але такого Катя точно не очікувала.

Євсій почав підійматися на ноги і збирався знову кинутися на дівчину. Але саме в цей момент на другому поверсі випало кілька вікон, рами яких проплавилися. Показалися язики полум’я. З вікон з новою силою пішов чорний дим. Отримавши протяг і додаткове повітря, з вхідних дверей теж повалив чорний дим. Він бився об піддашшя порогу, розтягувався на всю його площу, обходив краї і тягнувся в небо.

— Що ти накоїла?! — Євсій встиг зробити лише один крок до Каті, як вікно на третьому поверсі вибухнуло, і уламки скла посипалися їм на голови.

Як тільки дощ з уламків припинився, Катя діяла на випередження: вдарила вченого пляшкою ще раз в те саме місце. Євсій завив. Тепер на обличчі красувався опік другого ступеню. На щоці виступили пухирі. Він впав на землю, хапаючись за щоку. Кілька гострих уламків скла, крізь одежу, вп’ялися у шкіру. Євсій заплакав від болю.

Скориставшись моментом, Катя кинулася тікати від палаючого будинку, сподіваючись знайти своїх друзів. Вона встигла подолати не більше десяти метрів, як з-за дерев з’явилася Натібріс.

— Ну привіт, моя дорогенька, — щаслива посмішка прикрасила гарне обличчя демонеси.

Лежачи на холодній землі і дивлячись у пусті очі Степана, Андрій відчував відчай. Йому не хотілося вставати і боротися. Таке солодке бажання все кинути огортало його. Повіки повільно закривалися і відкривалися.

— Андрію!

Цей голос пролунав прямісінько над вухом журналіста. Що змусило його здригнутися і підхопитися з землі. Кілька разів швидко кліпнувши очима, він нарешті прийшов до тями.

В голові швидко заворушилися думки: його вдома чекає вагітна дружина, Каті потрібна допомога, і він ніяк не міг дозволити вивільнити інші сутності.

Підвівшись на ноги, Андрій озирнувся по сторонах, намагаючись згадати, чий саме голос він почув. Навколо нікого не було. Степан лежав у тій самій позі, з такими ж скляними очима.

— Пробач мені, друже.

Зітхнувши і протерши очі, він побіг до будинку. Не звертаючи при цьому уваги на пістолет з порожнім магазином в руці. Каті була потрібна його допомога.

Натібріс із захватом споглядала за будинком, який все більше охоплювало полум’я.

— Це ти наробила? Сама? — демонеса переводила погляд то на Катю, то на будинок. — Яка краса… І як тепло… — вона насолоджувалася новими відчуттями в своєму власному тілі. — Я б навіть похвалила за таке, але через тебе нам доведеться починати всю роботу спочатку.

Катя не знала що робити. Її лякала Натібріс. А також той факт, що ця сутність повернулася з лісу з новим тілом, а Степана та Андрія не було. Мозок вже малював найгірше. Легеньке тремтіння прокотилося по всьому тілу. Щоб вгамувати його, Катя стиснула сильніше пляшку, яка одразу ж видала її страх.

— Що таке? Комусь страшно? — із посмішкою підморгнула демонеса.

Катя вже шкодувала про те, що почала своє розслідування і поїхала в цей ліс у пошуках правди. Проте здаватися просто так вона точно не збиралася.

Максимально швидко вона відкрутила кришку. Піднявши пляшку над головою і замахнувшись нею, Катя, не відпускаючи, направила горлечко на Натібріс. Майже вся тала вода полилася на демонесу.

— А-а-а… — заричала Натібріс і почала корчитися в муках. Але це продовжувалося всього кілька секунд, після чого вона припинила свою виставу: — Ти думала, я якось так відреагую на те, що ти мене облила?! Ваші церковні забобони на мене не подіють!.. — над тілом Натібріс підіймався легенький пар, який показував, що вода все ж мала якийсь вплив. Піднісши свою руку до обличчя, демонеса розглядала цей пар: — Хоча мушу визнати, ви всі мене здивували своїм завзяттям. Але це нічого не змінює… Всього-на-всього легке поколювання… — провівши долонею по тих місцях, куди потрапила вода, Натібріс позбавила себе дискомфорту, а пар зовсім зник.

Відчувши справжній відчай, Катя випустила пляшку з рук. Та впала на землю, всередині загуркотів шматок льоду, який і досі не встиг розтанути. Більше ідей, як зупинити ту, кого не можна зупинити, не було. Катя майже змирилася зі своєю долею.

— Пішла ти! — нарешті знайшла слова Катя і стала в бойову стійку. Якщо помирати, то вона хоча б завдасть кілька ударів по цій самовдоволеній пиці.

— А-ха-ха… Людці… — така поведінка Каті викликала справжнісіньке, щире захоплення у Натібріс. Аж тут вона зосередилася на іншій людині: — Євсію! — окликнула вона вченого, який досі лежав на землі і тихенько скімлив від болю. — Ходи сюди, мій любий! Підійди!

Долаючи біль в кожній частинці тіла, вчений підвівся, намагаючись не сісти на велику кількість уламків від скла. Кульгаючи, він повільно наблизився до Натібріс.