Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Вона втомилась. Стільки вражень для одного маленького серця — квіти, метелики, калюжі після дощу. Я ніс її на руках, повільно, обережно, ніби тримав саму ніжність. Її щічка торкалась мого плеча, а дихання ставало рівним, спокійним.

Я зупинився на мить посеред саду — просто, щоб відчути.
Сонце повільно сідало, фарбуючи небо в теплі кольори. Повітря було наповнене тишею, яка не лякала — вона огортала. І я подумав: ось воно, справжнє щастя. Не гучне, не яскраве. Тихе. Дитяче. Сонне. Живе.

Маленька долонька лежала на моїх грудях, і в цій тиші я згадав усе: як колись тримав її маму ось так само, як боявся впустити час, як вчився бути батьком… А тепер — дідусь. І в цьому новому імені було стільки глибини, стільки спокою.

Я сів на лавку й притис її до себе ще міцніше. Її волоссячко пахло яблуками й сонцем. Її сни були десь поруч — добрі, теплі, прості.
І я прошепотів сам собі:

— Дякую. За цю мить. За це життя. За них обох.

---