Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

— Це просто неймовірно…— Кассія завмерла, повільно розглядаючи приміщення. Їхні голоси луною відбивалися від стін.

— Це моторошно,— тихо промовив Дерек, озираючись. — Де вони?

Відповідь знайшлася сама.

Вони стояли рядами посеред зали.

Рохедріми...

Їхні фігури, закуті в броню, залишилися нерухомими. Блискучі шоломи приховували їхні обличчя, а на спинах складені крила здавалися частиною кам'яних статуй. Вони не дихали, не рухалися, не подавали жодного ознак життя.

— Вони… немов…просто  закам’яніли. Не так я собі це уявляла,— шепнула Ріанель, намагаючись придушити хвилювання.

— А якщо вони прокинуться прямо зараз? — Лорін широко посміхнувся, але його жарт не викликав сміху.

Навпаки, тиша стала ще більшою гнітючою.

Вони пішли далі, обережно переступаючи через розкиданий по підлозі дрібні камінці і уламки броні, які ніби просто обсипалися з фігури.

Пройшовши трохи вглиб вони побачили два трони.

Високі, витесані з чорного каменю, вони стояли на підвищенні біля стіни. Їхні спинки були прикрашені різьбленням у формі драконячих крил, а поруч, на п’єдесталі, виднілися вицвілі знамена.

А на тронах сиділи вони. Люди.

На перший погляд, вони здавалися такими ж закам'янілими, як і крилаті стражі. Їхня шкіра були світла, майже прозора, очі заплющені. Здавалося, що вони лише дрімають.

Але чим більше друзі вдивлялися в них, тим більше переконувалися, що це не просто статуї.

Один із них мав строгі риси обличчя і сильні руки, що спиралися на руків'я меча. Його обладунки були прикрашені гербом—меч з двома драконами. Його чорне волосся спадало на плечі.

— Це… Елмег Бреннер… — прошепотіла Кассія.

Другий виглядав трохи старшим. Його обличчя видавало втому, ніби він прожив усі роки боротьби, а плащ, що огортав його плечі, здався майже нетлінним.

— А це… Арон Озрілен,—додала вона, дивлячись на нього з недовірою.

— Ну ось, — промовив Лорін, гучно ковтаючи,— я розумію, що всі сподівалися побачити крилатих стражів, але, можливо, ми натрапили на щось… більше?

— А що, якщо вони не просто сплять? — Ріанель тихо зітхнула.

— А якщо вони померли?— Дерек дивився на них, напружено стискаючи меч.

— Не думаю,— Кассія торкнулася символів на троні. — Вони чекали. Чекали на пробудження.

— Тоді виникає питання…— Лорін обернувся до всіх.

— Як, до біса, ми їх розбудимо?

Темрява гробниці здавалася ще густішою, коли вершники підійшли до вівтаря. Кам'яна плита була майстерно вирізьблена, а по її поверхні проходили три глибокі жолобки, що сходилися посередині. Біля кожного жолоба був вирізьблений символ дракона, а в центрі, серед тонких ліній, які перепліталися у складні візерунки, знаходився отвір— саме там мав стояти меч.

— Ну що ж, здається, ми  знайшли те, що шукали,— Лорін потер підборіддя, оглядаючи вівтар.

—Правда, виглядає, як щось із тих ритуалів, які закінчуються викликом демонів або вибухом.

— Дякую, Лоріне,—Кассія скосила на нього погляд, — тепер мені набагато спокійніше.

Ріанель зітхнула:

— Давайте вже почнемо.

Вони подумки покликали своїх драконів. Через кілька хвилин почулися важкі кроки, а потім з темряви з'явилися Вердіана, Естелар і Ноктаріс. Їх очі відбивали світло смолоскипів, а дихання було важким від передчуття чогось грандіозного.

Кассія розгорнула старий пергамент, її пальці пробіглися по рядках:

— «Меч має бути увіткнутий у серце вівтаря. Кров вершників, об’єднана вогнем драконів, розірве печать часу».

— Ну, це звучить оптимістично, — пробурмотів Дерек.

Лорін підняв Ельтаріон, і, не вагаючись, встромив його в центр вівтаря. Камінь навколо затремтів, наче сам фундамент цієї гробниці відчув зміни.

— Ну що ж…— Ріанель взяла кинджал, перевернула його руків'ям уперед і зітхнула. — Почнемо.

Вона провела лезом по долоні. Кров повільно стекла в жолобок і потекла по каменю.

Дерек стиснув зуби і зробив те ж саме. Його кров злилася з кров'ю Ріанель, створюючи єдиний потік.

Лорін, скривившись, додав свою частину:

— Оце вже точно один із тих моментів, де краще було б просто натиснути магічну кнопку.

Коли кров усіх трьох вершників злилася в одній точці, меч піднявся в повітря, а камінь на мечі раптово почав світитися. Спочатку це було слабке зелене сяйво, але воно швидко наростало, заповнюючи все залу первинним світлом.

— Дракони, ваш вихід, — прошепотіла Кассія, відступаючи назад.

Вердіана, Ноктаріс і Естелар набрали повітря в легені й одночасно видихнули полум’я на меч. Вогонь загорівся сліпучим світлом, ніби саме сонце вибухнуло в темній гробниці.