Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

Лорін інстинктивно прикрив очі рукою. Потік магії пронісся по приміщенню, здіймаючи вихор пилу. Тоді пролунав глухий звук— меч знову опустився на вівтар, але тепер його руків'я світилися неземним відблиском.

Печеру оповила мертва тишина. Друзі переглянулися між собою, не говорячи ні слова.

Вони почекали ще трохи, але нічого не відбувалося.

—Лоріне, я підозрюю, що ти неправильний принц. —з насмішкою звернулася Ріанель.

—Мені здається, що ти неправильний принц...—скорчивши гримасу перекривив Ріанель Лорін.

—Це ти неправильна. Високомірна, вередлива, нудна і взагалі… Через тебе рохедріми не хочуть прокидатися. Бояться що ти їх вб’єш своєю правильністю і занудством.

Поки тривала їхня люб’язна бесіда, здалеку пролунав тихий тріск.

Вершники різко озирнулися.

Кам'яні статуї, що стояли в рядах, почали вкриватися павутинням тріщин.

Крилаті стражі пробуджувалися. Але вони все ще залишалися нерухомими, лише очі світилися тим же зеленим сяйвом, що й камінь на хрестовині меча.

Елмег Бреннер і Арон Озрілен розплющили очі водночас. Кам'яні маски  на їх обличчях почала осипатися, відкриваючи живу плоть. Елмег підняв голову, оглянувши залу, а потім його погляд впав на вершників.

— Ви…— його голос був хрипкий, наче він не говорив століттями.

Арон Озрілен стиснув пальці, і кам'яний пил розсипався з його рук.