Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

“Подруги?” в мене в голові виникає лише одне ім’я потенційної подруги Маргарити, та з нею зустрічатися я не горю бажанням, особливо після останньої нашої зустрічі. Може в Маргарити були ще якісь подружки, окрім тієї стерви? Або ж, ні. 

Кручу червоний конверт в руках. Може спалити його? А потім якщо виникнуть питання просто сказати що я його не отримувала. Або лист теоретично ж може по дорозі загубитися і не дійти отримувачу? Це куди правдоподібніше.

Я вирішую відкрити лист трохи пізніше, можливо у вечері? Чи вночі? Або і зовсім не відкривати й викинути… 

Ховаю лист до шухляди, потім гляну, бо в мене є справи куди важливіші. І це другий похід до стряпчого по документи на будинок!

Якщо ви зараз запитаєте, чому саме другий похід, а не перший? То я вам відповім, цей старий пердун мене просто вигнав! Сказавши що: “З жінкою обговорювати такі важливі справи не буде!” Так, ще й тупою куркою обізвав! Дістав! Я тоді через нього всі нерви собі попсувала! І от тепер мені прийдеться йти туди знову, але тепер в мене є залізний чоловік проти якого навіть найтупіший не попре. Раз він хоче поговорити з чоловіком, а не зі мною поки що добренькою, буде йому чоловік я не жадібна. 

“Похід до стряпчого ще до того як придбали дракона.”

Я з Лайоном сиділа в кабінеті і розбирала викрадені “мої” документи з сейфа Скруджа. Як виявилося, Скрудж зберігав всі паперові докази мого існування, від затвердженого документа про народження, навчання, різні розписки підтвердження і затвердження моїх титулів і ще багато чого незрозумілого.

– Боже мій, та в моєму світі в мене не так багато було різних документів, чим зараз. Нащо ж так багато паперів? – втомлено простогнала.

– Щоб можна було затверджувати свої права або як, от в нашому випадку право на спадок. До речі, а у вашому світі що, так не роблять? – запитує Лайон зиркаючи на мене хитрим поглядом як у лиса.

– Роблять, але в моєму світі більшість документів зберігається в більш зручному вигляді, щоб потім не тягатися з купою отаких маленьких папірців. А ще, що мені не зрозуміло це. Навіщо скільки мілких документів які будуть підтверджувати один основний? Хіба не простіше було зробити просто основний, копію до нього чи дві і один підтверджувальний документ, в якому записані всі нюанси? – поставила цілком логічне рішення цієї проблеми. Адже погодьтесь, кожен раз виписувати окремо на кожному листку по пропозиції, а потім ще лист до того, щоб підтверджує ту пропозицію.

Тьху! Я вже і сама заплуталася в цій купі макулатури. 

– Це потрібно, щоб точно можна було знати правдивість того, чи іншого документу. Хоча мушу визнати, деколи я і сам задаюсь питанню, навіщо нам стільки паперів? Якщо це все можна було помістити і в один чи хоча б декілька листів.

Ми продовжили далі копатися в паперах, обираючи потрібні для сьогоднішньої зустрічі з стряпчим, який зберігав документи на спадок маєтка Вільяма який мені треба було забрати.

– О! – радісно виголосив – Здається я знайшов всі потрібні нам папери!

Почувши цю новину я була готова завити від щастя!

– І наскільки багато паперів мені прийдеться нести з собою? Просто я повинна знати, брати мені з собою мішок і тачечку з собою, чи ні. – Лайон гучно засміявся оцінивши мій жарт.

– Ні, мушу вас розчарувати мішок з тачечкою вам брати не потрібно. Все що вам буде потрібно взяти з собою це документ про передачу спадку з підписом, документ про ваш титул і особу і їх підтвердження, а ще лист від Вільяма про передачу спадку саме вам і це все. Але в нас лише копія листа, а справжній зберігається в стряпчого.

– І це все? – я була спантеличена і щаслива водночас, тому що мені не доведеться тягти з собою цю всю макулатуру, а лише декілька документів.

– Так.

За дверей пролунав стукіт, а потім за них показалася Ненсі.

– Пані Маргарито, ви вже готові?

– Так, ми якраз закінчили відбирати потрібні папери.

– Тоді давайте поспішіть, вам треба ще переодягтися! – почала Ненсі мене підганяти.

– Добре, зараз буду.

– Ні! Ніякі зараз, а вже! Лайон і сам прекрасно зможе все підготувати, а ми зараз підемо готуватися. – проголосила Ненсі категоричним голосом який не терпить ніяких заперечень. – Давайте вставайте – підійшла до мене – нам треба навести вам красу, а на це теж треба час.

– Ідіть пані Маргарито, я зберу всі потрібні документи і занесу вам – звернувся Лайон.

– Ех, добре – підводжуся і маршовим кроком йду за своїм “Командиром”, прямо в напрямку мого "лігва" і інструментів для наведення краси іншими словами я просто не можу охарактеризувати те, що тут використовують замість звичних для мене речей. 

Після години тортур милом і щітки для волосся, вислуховування монотонного бурчання від Ненсі стосовно того, що немає що вдягнути.

– Все! – задоволена собою Ненсі стояла попереді мною милуючись своїм результатом – Вигляд маєте бездоганний!

Я поглянула на себе в дзеркало завмерши.

– І справді гарно, дякую тобі Ненсі.

– Ой, та немає за що! А зараз марш вниз, нам треба поспішати ато без маєтку залишимося.

– Ага – і ми поспішили до головного холу, де на нас вже чекав Лайон.

– Пані Маргарито, ви просто пречудово виглядаєте!

– Дякую.

– Ось тримайте, тут всі потрібні вам папери – він простягає мені папку з документами.

Я забираю папери і йду з Ненсі до карети яка на нас чекала, залізши всередину я нервово стиснула в руках папку.

– Як думаєш, в нас все вийде? – запитую.

– Звичайно! – з ентузіазмом нескореного відповіла Ненсі – Ми заберемо право на ваш спадок і будемо спокійні. І не нервуйте, бо ви потім виглядаєте як сполохане мишеня, будьте впевненіші, підніміть підборіддя, розправте плечі і йдіть до мети впевнено!

– Ага-а – невпевнено видавила, легко казати коли тебе ніхто не бачить і не тобі зараз розмовляти з… та я даже не знаю з ким! Все що мені про нього відомо, це його ім’я. Здається його звуть Боб Ларті, якщо я не помиляюся? Ех, Маріє, ти не впевнена чи це точно його ім’я, а тобі ще з ним домовлятися якось треба, причому самій! Адже для декого мій супровід невидимий.