Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Через пів години я вже стояла перед двоповерховим будинком з гарним оздобленням. Треба ж як гарно, стільки ліпнини і фігур. 

– Пані, ви чого перед входом застигли? Давайте поспішайте, час не стоїть на місці!

– Зараз, я вже йду – прошепотіла їй і заходжу в середину, первий поверх був оформлений у такій собі стародавній манері кімнати очікування з диванами і кавовими столиками, а зліва від входу стояла стійка за якою стояв темноволосий, високий чоловік, скоріш всього саме там і приймають відвідувачів. Підходжу до стійки.

– Доброго дня – почала всміхаючись – я прийшла до Боба Ларті, я можу зараз відвідати його?

Темноволосий чоловік з сивиною у волоссі подивившись на мене уважно, оцінюючи? 

– Вибачте, а ви хто? Ви записані на зустріч? – почав засипати питаннями.

– Я, Маргарита Де Блод. – назвалася, а тим часом чоловік нахмурився ще більше коли почув хто я і вдавано почав щось шукати, через хвилину кидаючи:

– Вибачте, але вас немає в списку відвідувачів.

– Я знаю, але мені потрібно потрапити до нього саме сьогодні… Може там буде вільне вікно на сьогодні, щоб я до нього зайшла? – чекаю на відповідь з дитячою надією в очах.

– Ні – одразу відрубав не думаючи. Помічаю за його спиною злющий погляд Ненсі, яка дивиться в його записник і видає:

– Ах, ти смердючий жук! Вільного часу в нього значить немає! – злісно бурчить над ним, а я намагаюся стримати усмішку яка виривалася назовні від комічності цієї картини – Та в нього тут купа вільного місця! – Ненсі переводить командорський погляд в мою сторону, даючи сигнал для наступу – Пам’ятаєте що я вам говорила в кареті! Ану вижміть з цієї “сивої невинності” зустріч! 

Я слухаюся поради Ненсі і стаю рівніше, задираючи голову вище.

– Може ви перевірите ще раз? – давлю на нього важким поглядом справжньої стерви.

– Пані, вільного місця немає – зверхньо кида.

– Скажи йому що, ти прекрасно вписалася б на зустріч прямо зараз, між паном Рал Барша і Голе Дара. Між ними все одно аж чотири години вільного часу – з диявольською посмішкою кида мені Ненсі цінну інформацію прямо в нього за спини. Я ж приймаю її ініціативу і роблю невинне обличчя, пропонуючи:

– Справді? – здіймаю одну брову до гори – А мені здається, що я б чудово втиснулась поміж паном Рал Барша і Голе Дара між ними все одно цілих чотири години, а мені і години півтори вистачить на зустрічі. – очі нашого “сивика” ледве не вилазять від почутого.

– Як ви? – намагається пояснити собі “сивик” моє передбачення.

– Моя вам порада – починаю вмикати блеф – пропустіть мене, або у вас можуть виникнути дуже й дуже великі проблеми – говорю це максимально холодно з іскрою божевілля в очах не мигаючи. Сивик на це лише важко ковтає, розуміючи що може влипнути в неіснуючі проблеми.

– Добре можете йти, кабінет Ларті на другому поверсі, шості двері з правої сторони – тихо видушує.

– Дякую! Ось бачте, а ви казали що немає вільного місяця! – я розвертаюся на п'ятах і прямую до сходів на другий поверх, знайшовши потрібні мені двері стукаю в них, на що за них чується роздратоване “Заходьте!”

Заходжу в середину і в мене одразу впивається пара злих темно болотяних очей в окулярах на носі, а щодо персони якій ці очі належали, то це був доволі повний чоловік з вже старезним виглядом, обвишими запалими щоками і повністю сивим волоссям. Якщо чесно, він мені більше нагадував здоровезну товсту ропуху.

– Хто ви і чого прийшли без запису? – прокрегтав прокуреним, дряпаючим слух голосом.

– Я, Маргарита Де Блод онука Вільяма, і я прийшла забрати документи на передання спадку, який заповів мені мій дідусь.

Коли Боб почув моє прізвисько, він я б сказала так натурально скривився навіть не намагаючись хоч якось приховати свою відразу і гидливість?

– Я не збираюся обговорювати це з вами.

– Я можу поцікавитися чому саме, ні? Адже я маю всі потрібні документи, щоб все оформити.

– Я не веду справ з жінками – останнє слово Боб буквально виплюнув запльовуючи увесь стіл власною слиною.

– А яка вам різниця, хто перед вами буде сидіти жінка чи чоловік, вам головне робити свою роботу за яку вам я заплачу – в мене вже самої починає розгоратися полум’я дикого азарту і роздратування.

– З жінкою обговорювати такі важливі справи, я не збираюся!

– Але ж я прийшла до вас як клієнт і хочу забрати документи які належать мені, а зараз вони у вас знаходяться на збереженні.

– Повторюю ще раз, якщо ви не зрозуміли, я не веду справи з дурними дівчиськами які приходять ні звідки з якимись папірцями! – гарка мені в обличчя.

– Але… – почала так і не закінчивши.

– Ніяких “але” вимітайся звідси тупа курка! – і вказує мені на двері.

– Я нікуди не піду, поки ми не оформимо документи! – відповідаю вже з грубістю. Ларті не задоволено кривиться і смикає за якусь мотузку і через пару хвилин в кабінет залітають двоє вишибал.

– Заберіть цю курку звідси! – кида їм.

– Що!? Ні! – але два вишибали вже хапають мене за руки і тягнуть на вихід – Ану відпустіть мене, негайно! – кричу й намагаючись вирватися, але марно. Цих бовванів навіть не хитало від моїх нав’язливих спроб звільнитися, в результаті мене викидують на вулицю закриваючи перед самим носом двері. І що саме най дратуюче було в цій ситуації так, це те, що той сивик що сидів за стійкою нахабно реготав мені вслід, коли мене тягли викидати! А-А-А-А-А-А-А!

– Ану відчиніть! – стукала в зачинені двері. – Гей! Ви мене чуєте!

– Схоже забрати документи на спадок буде куди складніше ніж ми думали – робить висновок Ненсі. – Добре, не будемо розчаровуватися, спробуємо іншим разом, а поки що ходімо до карети –  пропонує.

Я потупцяла до карети роздратовано грюкаючи за собою дверима.

– Ні, ну це взагалі вже в ніякі ворота не лізе! Як так можна, просто викинути лише, тому що хтось має іншу стать!