Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Затемнення 📚 - Українською

Читати книгу - "Затемнення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Затемнення" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 126 127 128 ... 137
Перейти на сторінку:
хіба Джейкові прокльони, що лунають на всю околицю. Ох і легені в цього хлопця, скажу я тобі!

Чарлі зробив паузу і замислився.

— Смішно, але біда помучить, а мудрості научить. Я навіть не очікував, що в Ла-Пуші коли-небудь відкинуть ці свої дурні упередження щодо Калленів. Але хтось зателефонував Карлайлу, і Біллі був дуже вдячний, коли той приїхав. Я гадав, що нам доведеться везти Джейка в лікарню, але Біллі захотів залишити його вдома, і Карлайл з цим погодився. Думаю, Карлайлові видніше, що для хлопця краще. Було дуже великодушно з його боку оглянути хворого вдома та ще й так далеко. До того ж… — він замовк, ніби вагаючись, казати далі чи ні. Потім зітхнув і продовжив: — До того ж Едвард поводився дуже чемно. Здавалось, що він хвилюється за Джейкоба так само сильно, як і ти, ніби там поранений лежав його брат. А цей погляд в його очах… — Чарлі похитав головою. — Він порядний хлопець, Белло. Я спробую запам’ятати це. Однак не обіцятиму, — він посміхнувся мені.

— Ніхто тебе і не примушує, — пробурмотіла я.

Чарлі витягнув ноги і простогнав.

— Як добре бути вдома! Ти просто уявити собі не можеш, яким переповненим став будинок Біллі. Семеро Джейкових друзів напхалися в маленьку вітальню — я ледь міг дихати. Ти ніколи не помічала, які вони здоровезні, ті хлопці-квілеути?

— Так, помічала.

Чарлі пильно подивився на мене, раптово його погляд став зосередженішим.

— Белло, справді. Карлайл сказав, що Джейк почне гасати вже зовсім скоро. Це все гірше звучить, ніж є насправді. З ним неодмінно все буде гаразд.

Я лише кивнула.

Джейкоб на вигляд був таким… дивно крихким, коли я одним оком змогла глянути на нього, тільки-но Чарлі забрався з будинку Біллі. Він був увесь замотаний в бинти, Карлайл сказав, що немає сенсу накладати гіпс, оскільки він дуже швидко видужує. Джейкове обличчя було блідим і скривленим, тоді він і досі був непритомний. Такий тендітний! Такий величезний і такий тендітний! Можливо, це була лише гра моєї уяви вкупі з тим, що я знала: я збираюсь розбити йому серце. Боже, хоч би мене вдарило блискавкою і розкололо надвоє! Бажано, щоб було боляче. Вперше я відчувала, що моя відмова бути людиною — це ніби принесення себе в жертву. Ніби мені і справді є багато чого втрачати.

Я поставила вечерю Чарлі на стіл поряд із його ліктем і рушила до дверей.

— Е-е-е… Белло? Ти можеш почекати секундочку?

— Я щось забула? — спитала я, оглядаючи тарілку.

— Ні-ні. Я просто… хотів попросити тебе про послугу, — Чарлі насупився і дивився в підлогу. — Присядь, це не займе багато часу.

Я сіла навпроти нього, злегка збентежена, і спробувала сфокусуватися.

— Що ти хотів, тату?

— Суть у тому, Белло, — Чарлі зашарівся. — Може, я просто… став трохи забобонним, потому як поспілкувався з Біллі, потому як він дивно поводився, і взагалі після сьогоднішнього дивного дня. Але я також передчуваю… Мені здається… що я скоро тебе втрачу.

— Тату, не мели дурниць, — винувато пробурмотіла я. — Ти ж не хочеш, щоб я й далі ходила до школи, правда?

— Просто пообіцяй мені одну річ.

Я вагалась, готова будь-якої миті взяти свої слова назад.

— Гаразд…

— Повідом мене, будь ласка, перш ніж зберешся зробити щось значне. Гаразд? Перш ніж захочеш утекти з ним абощо. Домовились?

— Тату… — простогнала я.

— Я серйозно. Я не влаштовуватиму скандалу. Просто попередь мене. Дай мені можливість обійняти тебе на прощання.

Подумки зіщулившись, я простягла до нього руку.

— Це дурниці. Але якщо це зробить тебе щасливим… Я обіцяю.

— Дякую, Белло, — промовив він. — Я люблю тебе, доню.

— Я також люблю тебе, тату, — я торкнулась його плеча, а потім підвелася з-за столу. — Якщо тобі щось знадобиться, я буду в Біллі.

Я не оберталась, коли вибігла з дому. Це було просто «ідеально», саме те, чого мені зараз бракувало! Я нарікала сама до себе всю дорогу до Ла-Пуша.

Чорного «Мерседеса» Карлайла не було біля будинку Біллі. Це було водночас і добре, і погано. Безсумнівно, мені з Джейкобом необхідно було поговорити наодинці. Проте я й досі хотіла б тримати Едвардову руку, як напередодні, як я тримала її, коли Джейк був непритомний. Неможливо, але я вже скучила за Едвардом, все пообіддя, проведене з Алісою, мені здалося страшенно довгим. Гадаю, це відчуття зробило моє рішення досить очевидним. Я вже знала, що не зможу жити без Едварда. Але цей факт анітрохи не зменшував мого болю від того, що я збиралася вчинити.

Я тихенько постукала в двері.

— Заходь, Белло, — мовив Біллі. Ревіння моєї автівки було важко не впізнати.

Я увійшла.

— Добридень, Біллі. Джейк прокинувся? — спитала я.

— Так, він прокинувся десь півгодинки тому, саме перед тим, як пішов лікар. Заходь. Я гадаю, він чекає на тебе.

Я здригнулась, потім зробила глибокий вдих і промовила:

— Дякую.

Я трохи постояла перед дверима Джейкової кімнати, міркуючи, стукати чи ні. Я, така боягузка, спочатку вирішила зазирнути і подивитись, раптом він знов заснув. Мені здавалось, що я маю лише кілька хвилин, але стояла і намагалась потягнути час.

Нарешті, прочинивши двері, я зазирнула в кімнату.

Джейкоб чекав на мене, його обличчя було спокійним і не виказувало жодних емоцій. Змучений, виснажений вираз зник, на його місце прийшла спокійна порожнеча. В його темних очах більше не було жвавості. Мені важко було на нього дивитися, знаючи, що я його майже кохаю. Це знання змінило все набагато сильніше, ніж я гадала. Невже весь цей час йому було так важко…

Дякувати Богу, хтось укрив його ковдрою. Мені було легше не бачити масштабів його ушкоджень.

Я увійшла і тихо зачинила по собі двері.

— Привіт, Джейку, — прошепотіла я.

Спочатку він не відповів. Лише довго дивився на моє лице. Потім, із видимим зусиллям, він змінив вираз свого обличчя на трохи глузливу посмішку.

— Так. Чогось такого я й очікував, — зітхнув він. — Сьогодні все обернулося на гірше. Спочатку я вибрав не те місце і проґавив найкращу бійку, а вся слава дісталась кому? Правильно, Сету. Потім Лі, дурепа, намагалась довести, що вона така сама крута, як і всі ми, а я виявився тим ідіотом, що вирішив її врятувати. Тепер це… — він махнув лівою рукою вбік, де біля дверей, не наважуючись увійти, стояла я.

— Як ти почуваєшся? — прошепотіла я. Господи, що за ідіотське питання!

— Трохи скам’янілим. Лікар Ікло не був упевнений, скільки знеболювального мені потрібно, тож він пішов шляхом проб та помилок. Гадаю, він переборщив із ліками.

1 ... 126 127 128 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затемнення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Затемнення"