Читати книгу - "Апостол черні"

40

С. 57 — Скандинавія — загальна назва Норвегії, Швеції, Данії, Ісландії. Народи скандинавські користуються мовами, що належать до скандинавських — північної підгрупи германської групи індоєвропейської сім’ї мов. Скандинави — це загальна назва народів, які мешкають на Скандинавському півострові: норвежці, шведи, датчани, ісландці, фарерці.

41

С. 57 — Лондон — столиця Великої Британії. Порт у нижній течії річки Темзи. З IX ст. — столиця Англії.

42

С. 57 — Оксфорд — місто на півдні Великої Британії, у графстві Оксфордшир, на ріці Темзі. Центром науки й освіти є Оксфордський університет, який засновано у 2-й пол. XII ст.

43

С. 57 — Етон — населений пункт, муніципалітет у Франції, у регіоні Рона — Альпи, департамент Савойя. Етон — під цією назвою ще один населений пункт у Франції, у регіоні Лотарингія, департамент Мез.

44

С. 57 — Мюнхен — місто на півдні Німеччини на ріці Ізар. Центр землі Баварія. Заснований у XII ст. Має Мюнхенський університет ім. Людвіга Максиміліана, заснований 1472 р.

45

С. 57 — Англія — адміністративно-політична частина Великої Британії. Займає південну і центральну частини острова Великобританія. Назву дістала від германського племені англів, яке в V—VI ст. переселилося на острів з материка Європа. Площа — 133 тис. км2. Англію часто називають ще Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.

46

С. 57 — «Панська ласка до порога» — приказка, що означає: дуже коротка, мінлива — про панську ласку. (з кн.: Галицько-руські народні приповідки / Зібрав, упорядкував і пояснив Іван Франко. — Львів, 2006).

Продовження цієї приказки знаходимо у творі «Земля» О. Кобилянської, воно вкладене в уста Анниної матері при розмові з Михайлом Федорчуком і звучить так: «Панська ласка лише до порога, а там — „марш за двері!“».

47

С. 60 — Антигона (за сучасним правописом — Антігона) — у грецькій міфології дочка фіванського царя Едіпа від шлюбу його з рідною матір’ю Йокастою. Антігона супроводила у вигнанні сліпого Едіпа. Всупереч забороні поховала труп свого брата Полініка, який виступив проти Фів. За це її живою замурували в гробниці. Образ Антігони — втілення родинної любові та обов’язку. У творі О. Кобилянської згадується Антігона, що «надто велика постать патріотки». Саме таку обраницю пророкують сестри Юліянові Цезаревичу.

48

З нім. — «Ворожа стихія».

49

C. 81 — Бюхнер Людвіг (1824—1899) — німецький лікар, філософ, природознавець. Його праця «Kraft und Stoff» (російський переклад «Сила и материя») — 1855 р. зробила його одним із найвідоміших представників матеріалізму того часу. Перебував під сильним впливом філософії Феєрбаха, Кабаніса. Захищав ідеї соціального дарвінізму; основою соціального розвитку вважав боротьбу за існування (конкуренцію).

50

С. 81 — Дрепер (Дрейпер) Джон Уїльям (1811—1882) — вчений, філософ, автор праць з фізіології, хімії, фізики, а також з історії і філософії, в яких розвивав позитивістські ідеї. Дрейпер вбачав у гармонії, що панує в природі, вияв божественної сили. Продовжуючи раціоналістичні ідеї просвітителів XVIII ст., Дрейпер відкидав церковні авторитети, різко критикував інквізицію. Найвідоміші його праці «Історія розумового розвитку Європи» (1862) та «Історія відносин між католицизмом і наукою» (1874).

51

С. 81 — «Отче наш» — молитва, яка називається Господньою, тому що її дав сам Господь Ісус Христос своїм учням, коли вони просили його навчити, як їм молитися. Тому ця молитва — найголовніша з усіх молитов. У ній ми звертаємося до Бога Отця, першої особи Святої Трійці.

52

С. 85 — Юда (Іуда) — ім’я одного із дванадцяти апостолів Ісуса Христа, який зрадив Учителя за тридцять срібняків. Вживається ще й у переносному значенні — зрадник. О. Кобилянська розгорнула тему зрадництва на тлі Першої світової війни в новелі «Юда» (1915).

53

С. 89 — Шевченко Тарас Григорович (1814—1861) — геніальний український поет, художник, мислитель. Т. Шевченко завершив процес становлення нової української літератури як явища літератури світової.

Творчістю Т. Шевченка захоплювалася О. Кобилянська, називаючи його «великим українським національним поетом». Героїня її твору «Природа» молода русинка «Шевченка ж знала майже напам’ять».

54

С. 89 — Франко Іван Якович (1856—1916) — геніальний український письменник, вчений, громадський діяч. Зробив великий вклад у поезію, прозу, драматургію. Перекладач творів світової літератури.

55

С. 90 — Христос, Ісус Христос (помазанник, месія) — це син Божий, друга іпостась Святої Трійці. Він — істинний Бог, як і Бог Отець, і Бог Дух Святий. Його називають Спасителем, тому що він врятував від гріхів і вічної смерті. Найважливіша частина імені — Христос — є перекладом грецькою мовою іудейського релігійного терміна «месія» (букв. «помазанник», у перекладі — посланець Божий, рятівник людей). Засновник однієї з основних світових релігій — християнства.

56

С. 90 — надчоловік, надлюдина — оспівування культу надлюдини — це одна із позицій філософії Фрідріха Ніцше (1844—1900) — німецького філософа, представника ірраціоналізму та волюнтаризму, одного із засновників «філософії життя».

Сама О. Кобилянська в ранній період була під впливом цього філософа. В автобіографії «Про себе саму» (1921—1922) письменниця наголосила: «Щодо Ніцше, то правда, він мене займав своєю глибиною й деякими думками на будуче, але щоб я вже так дуже віддавалася впливу цього модного філософа, то ні».

57

З нім. — лошичка, лошичка.

58

З нім. — пані Орелецька.

59

З нім. — бабця.

60

З нім. — Він таки є мій «легкоступ», моя дитина.

61

З нім. — ваша достойність.

62

З нім. — ради Бога.

63

З нім. — Обережність — це мати мудрості.

64

З нім. — амінь.

65

С. 116 — Дрезден — місто у Німеччині, порт на ріці Ельбі. Вперше згадується у 1216 р. Славиться Дрезденською картинною галереєю — однією з найбільших світових скарбниць західноєвропейського живопису XV—XIX ст.

66

С. 122 — Цезар Борджіє (бл. 1475—1507) — представник аристократичного роду Борджа-Борджіа, який відіграв значну роль в історії Італії у XV — на поч. XVI ст. Найвідоміші з роду Борджіа: Родріго (1431—1503), його син Чезаре і дочка Лукреція (1480—1519).

67

С. 142 — Ібсен Генрік (1828—1906) — норвезький драматург, поет. Найвідоміші твори — п’єси «Комедія кохання» (1862), «Основи суспільності» (1877), «Ляльковий дім» («Нора», 1879), «Примари» (1881). Видатне літературне явище — драматична поема «Пер Гюнт» (1867). П’єси Ібсена справили значний вплив на розвиток світової драматургії.

У «Примарах» фікцією виявляється створена вдовою камергера Альвінга