Читати книгу - "Синi етюди"

Далi Бергман говорив про мармуровий хрущ, що систематично знищував цiлi площi виноградних насаджень, про пiсок, що, пересовуючись силою схiдних вiтрiв, завжди був страшним бичем виноградаря, про веснянi й осiннi заморозки, про грибнi хвороби, про град та тумани тощо.

- Не дивно,- сказав нарештi Бергман,- що в цих виняткових обставинах багато з моїх предкiв не витримували iспиту i остаточно збанкротували. Тiльки надзвичайно стiйкi, я б сказав, фанатики, перебороли всi перешкоди.

Сiрко раптом пiдвiвся й промовив:

- Все це правда, та тiльки при чому ж тут ви? Виходить, що "нашi гуси Рим спасли". Так?

- Зовсiм не так! - сказав Бергман.- 3 тим же героїзмом, що й нашi предки, i ми ведемо виноградарство. А втiм,- тут же чемно додав вiн,- про це ми, мабуть, не встигнемо поговорити. Дозвольте поцiкавитись: ви приїхали улаштувати на природi пiкнiк?

- Ви не помиляєтесь,- сказав ревiзор, що вже почав позiхати вiд оповiдання виноградаря.- Саме пiкнiк.

За годину на зеленiй оксамитовiй травi появилась скатертина i рiзнi напої. Прийшла дружина Бергмана, поважна теж досить гладенька нiмкеня. Вона сiла бiля чоловiка i мовчки частувала гостей. Гостi пили й їли, i, не знаючи, про що говорити, розповiдали один одному про хмари, якi збиралися зробити грозу i якi так грози й не зробили. Нарештi, всi, крiм Лесi й Сiрка, були на маленькому пiдпитку. Репортер випив бiльш за всiх, так що Леся примушена була зупинити його й сказати:

- Валю, чи не досить тобi?

Але Бродський не вгомонявся й пив далi. Вiн пiдсiв до ревiзора i з захопленням розповiдав йому про свої таланти.

- Ви знаєте репортера Скалуського? - спитав вiн, звертаючись до Топченка.- Вiн колись, це ще було при старому режимi, вдарив об заклад, що вiзьме iнтерв'ю в славетного Мечнiкова… Мечнiков, як вiдомо, нiкого не приймав iз нашої газетної братiї. I, знаєте, взяв!.. Ха… Ха… Вскочив, а той на… горщику, ну i взяв… Ха-ха!

- Для чого ви все це говорите? - спитав Топченко.

- Як для чого? - несподiване запитання сп'янiлого репортера приголомшило.- Ну, знаєте, взагалi…

- От бачите! - тоном наставника сказав, глузуючи, ревiзор,"взагалi"… Невже ви не знаєте бiльш цiкавої теми?.. Ви пробачте за рiзкiсть,- звернувся вiн до Лесi,- я не виношу органiчно порожнiх розмов.

Лесi знову заскемiло в грудях. Цей "нахабний" ревiзор остаточно знахабнiв, а цей Валентин остаточно став дурнем. Леся раптом простягнула руку за вином i вмить випорожнила чарку.

- Браво! Браво! - закричав Бродський.- Браво! Леся повернулась до чоловiка i сказала чiтко:

- Коли б ти, Валю, знав, чому я так захотiла вина, то напевне не кричав би "браво"… Ти дозволиш менi,- додала вона,- пiти з товаришем Топченком на виноградники?

- Будь ласка!.. З охотою! Я теж думаю пiти туди.

Ревiзор усмiхнувся, подивився спiдлоба на Валентина i промовив:

- Чи не ревнуєте ви мене до своєї дружини?

- А вiдкiля це ви взяли? - спитав репортер. Знову ж таки смiючись очима i позираючи на флегматичного Бергмана, Топченко сказав:

- Вiдтiля, що ви якось без охоти вiдпускаєте зi мною свою дружину.

Репортер зареготав хоч i не природним, але зате голосним реготом:

- Ха-ха! Ну й дивак ви! Будь ласка, йдiть самi. Я тепер нi в якому разi не пiду з вами.

Бродський сподiвався, очевидно, що ревiзор виявить шляхетнiсть i поспiшить попрохати в нього пробачення, та цього, на Валентинiв жаль, не трапилось.

- I прекрасно! - сказав спокiйно Топченко i, взявши пiд руку Лесю, вийшов з нею за ворота.

Берестечко дрiмало i нiжилось в промiннях гарячого пiвденного сонця, коли ревiзор заступав по пiсках поселка. На вулицi - жодної людини, тiльки в крайньому дворi якiсь невгамовнi швайцарцi грали в крокет. Виноградарi вiдпочивали.

- Який все-таки культурний поселок,- сказав ревiзор, зупиняючись в тiнi спаленого сонцем дерева.- Не можна його рiвняти з нашими селами. Коли там хати, то тут будинки, коли там пияцтво, то тут здоровий вiдпочинок, коли там бруд, то тут зразкова чистота й зразковий порядок… Як ви на це дивитесь?

Лесi дуже приємно було, що Топченко звертається до неї з таким питанням: на такi громадського значення теми Валентин давно вже з нею не говорив. '

- Вашi порiвняння,- сказала Леся,- безперечно вдалi, але радiсного в них дуже мало. Я нiколи не припускала, що Берестечко живе таким культурним життям.

- Невже ви перший раз тут?

- В перший.

- Ну, це вже не по-товариському! - зi щирим обуренням сказав ревiзор.Невже ваш чоловiк не мiг жодного разу повести вас сюди? З розмов iз ним я бачу, що вiн не раз тут був… Нi, це не по-товариському. Ви пробачте, вiд такого поводження з дружиною пахне старовинним домостроєм.

Леся усмiхнулася дитячою усмiшкою.

- Ви, мабуть, не помиляєтесь,- промовила вона.- Але що зробиш?

- Як що зробиш? Вiн же, здається, комунiст?

- Так. Комунiст.

Топченко ще з бiльшим обуренням поставився до вчинкiв Бродського. Вiн говорив, що "це неможливо", що за це - хай Леся ще раз пробачить йому - за це навiть з партiї виключають, що i т. д. Iншого разу Леся, мабуть, не дiйшла б до такої одвертости з малознайомою людиною i не дозволила б хоч би тому ж Топченковi говорити з нею на таку тему, але тепер вона, чи то пiд впливом скандальних, негiдних справжньої людини Валентинових вчинкiв, чи то пiд впливом випитого нею вина,- тепер вона слухала ревiзора з великим задоволенням.

- Ви ще раз пробачте,- сказав Топченко й притиснувся лiктем до Лесiної руки.- Я, знаєте, не мiг би так жити.

Леся здригнула: подивившись на Топченка i побачивши в його очах ласку i щире спiвчуття до неї, вона вiдчула в ревiзорi саме ту людину, що про неї мрiяла минулої ночi. Топченко помiтив це. Вiн ще щiльнiш притиснувся був до жiнки, але в цей момент дорогу їм пересiк Бергман.

- А я найближчою дорiжкою,- сказав Бергман.- От i обiгнав вас. Ви не туди йдете. Кращi виноградники на цей бiк.

I Леся i ревiзор незадоволенi були появою Виноградаря, але вони, звичайно, не показали цього Бергмановi i, подякувавши йому за турботу, пiшли з ним в тому напрямку, в якому вказував виноградар.

- Я вам не договорив,- сказав Бергман, повертаючись до розмови, що її розпочав був до обiду