Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

Заскочена несподіванкою команда мовчала. Проте тиша тривала лише якихось кілька секунд.

— Хай живе Норвегія!

— Хай живе наш Амундсен!

— З вами, капітане, хоч у саме пекло! — пролунали раптом вигуки.

Моряки з'юрмилися навколо свого керівника і проштовхувалися до нього, щоб потиснути йому руку.

— Хіба я не казав? — загорлав Хансен, поплескуючи Ліндстрьома по плечу. — Забувай тепер, браток, про ведмежу шинку. А ти ж так мріяв про неї! Там, куди ми пливемо, ведмедів і сліду пемає. Доведеться тобі тепер навчитися готувати пінгвінячу печеню.

— Мені байдуже, куди мандрувати, аби лиш з капітаном. Хоч на край світу. Тільки знаєш, Хельмере, що мене дивує? Ми обидва чудово знаємо його, але чому не вагаючись погодилися інші?..

— А іншим досить того, що це Амундсен. Вони відчувають, що йому можна довіритися. Теж не новачки. Ялмар Юхансен брав участь в експедиції Нансена до Північного полюса. Або Престрюд чи Вістінг — де їх тільки не носило. Стюбберюда, Бйоланда і Хасселя я мало знаю. Але там, на місці, побачимо, чого вони варті.

— Я тільки оце зараз збагнув, чого ми від самої Крістіанії морочимось із зграєю диявольських гренландських собак. На спеці вони день і ніч так скавучать, що аж голова лускає. Я дивувався, навіщо ми веземо цих псів через тропіки і екватор, замість того щоб купити собак на Алясці, — постукав себе по лобі Ліндстрьом.

— Наш Руал, певно, давно знав, що робить. Не зараз же він таке намислив, не зараз… — поважливо мовив Хансен. — Метикований чоловік.

— Люди в Крістіанії сушили собі голови: навіщо нам збірний будиночок, який ми веземо в трюмі. Одні казали, що Амундсен хоче поставити його на дрейфуючій крижині, інші — що сподівається відкрити якийсь невідомий досі материк, на якому збирається одразу обладнати наукову станцію під норвезьким прапором…

— Під норвезьким прапором, кажеш? Ми піднімемо його на Південному полюсі. Оце буде сенсація! Отоді наш капітан не знатиме скрути з грошима, коли в майбутньому знову надумаємо кудись податися, — сказав Хансен, і в нього засяяли очі.

— От волоцюга! Чи не час тобі вже й дома посидіти?

— Я вже пробував нагріти собі місце, — почухав потилицю Хансен, — та якось не виходить. Наречена покинула мене, коли я три роки зимував в Арктиці, а батьківський дім ніде не подінеться. Оце тільки й мого, що побачу світу.

— А мене дружина відпустила. Ото буде рада, коли повернусь раніше ніж через п'ять років.

— Хто хоче, може написати листа додому, але не гайтеся, бо не пізніше як за дві години ми знімаємося з якоря, — перервав їхню розмову гучний голос капітана Нільсена.

Крізь відчинений ілюмінатор гарячий вітер доніс у каюту духмяний запах якихось екзотичних квітів. Тишу порушувало тільки поскрипування пера, що швидко бігало по папері.

— Що ти там так багато пишеш, кінчай хутчій! — нетерпеливився Леон Амундсен, — А то я не встигну зійти на берег.

— Лист до Фрітьофа, — кинув через плече брат. — Я ж повинен його повідомити про…

— Як, оце тільки зараз? Ти ж казав, що вже давно…

— Усе не міг наважитися, нелегко тепер писати йому. Мене не перестає мучити совість. Кілька разів пробував і не міг, — повір мені, Леоне! Фрітьоф — це уособлення доброти, благородства і справедливості. Я добре знаю, чого б він зажадав, — щоб я приєднався до експедиції Скотта, щоб ми вирушили до полюса пліч-о-пліч і там разом працювали на благо науки… Все це надто прекрасно, щоб могло здійснитися. Скотт нізащо не погодився б на таку пропозицію, та і я не просив би його про те. Це понад мої сили. Зрозумій, не кожен може бути таким, як Нансен! Мої докази ти знаєш: якщо мені пощастить здобути перелогу, я не матиму труднощів з підготовкою наступної експедиції, тієї, про яку мрію вже здавна, арктичної. Зараз, ти це сам добре розумієш, я все поставив на карту. В нас у трюмах провіанту й спорядження тільки на рік, щонайбільше — два, а не на сім. Маючи такі невеликі припаси, я не міг би пливти в Арктику. А якби я став чекати, поки знайдуться кошти… Отож спробую підкорити цей полюс, коли вже від мене чекають сенсацій, коли я повинен ними віддячувати. Погодься, більшу сенсацію зараз важко навіть уявити! Норвезький прапор на Південному полюсі! Хто сказав, що завжди мають перемагати англійці?

— А ти не боїшся втратити довір'я тих, хто й так неохоче давав гроші на експедицію в Арктику? Чи зрозуміють вони тебе? Ти ж не порадився з ними, і вони не давали згоди на таку рішучу зміну плану, — не вгамовувався Леон. — Ти до кінця усвідомив, на що зважився? Розумієш, що тебе може спіткати, коли зазнаєш поразки? Приниження, зневага чи навіть ув'язнення за борги — ось доля великих людей, які, бува, спіткнуться на чомусь.

— Не каркай, брате, я навіть думки не припускаю про поразку. Якщо повернусь переможцем, мені вибачать усе, носитимуть на руках і вихвалятимуть на всі заставки. А якщо не повернусь, то все одно ніхто не заплаче за мною. — Голос його зробився терпким. — Візьми ось лист. Віддай його Нансену одразу ж, як тільки приїдеш до Крістіанії. Сподіваюсь, він зрозуміє, повинен зрозуміти, чому я так зробив. І напевне вибачить мені. А оцей лист Скотту. Він уже, мабуть, доплив до Мельбурна. Розпечатаєш конверт через сорок вісім годин після