Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Віра (хінді Вір), тобто «Богатир», «Герой» — одне з імен самого Крішни; з цим словом споріднене грецьке heros, з якого й постало сучасне герой. Раджпутський воїн-герой також називається вір. Йому тотожне латинське vir — «муж», «справжній чоловік», «мужня людина», «воїн». Героїчне життя раджпутського воїна-віра, виняткова хоробрість його в битві й на війні оспівує раджпутська героїчна й історична поезія. Битва в раджпутській ідеології — жертвоприносини богам. Воїн-вір проходить свій геройський шлях — вір-ґаті, коли самовіддано сповняє свій обов’язок, свою дгарму. А найвища дгарма воїна-віра — полягти в бою з ворогом. Є особливий жанр ліричної поезії — вір-кав’я (санскр. kavya — «поезія», «вірші»), тобто «вірші про воїнів» (РСИ, 131).

Заслуговують на увагу назви Біловежа, Біловіж у різних ареалах України. На Чернігвщині є старовинне село Біловежі Перші, відоме з 1117 року. Вважається, що саме в цей час населення хазарської Білої Вежі на Дону було переселене на Чернігівщину, в теперішній Бахмутський район. Тут виникло їхнє поселення — вежа, залишки якого збереглися до наших днів. Згодом біля цієї хазарської вежі постало одне село Біловежі, а потім неподалік — друге. Давніше село й почали називати Біловежі Перші (ТСУ, 49). Вежа тут теж має значення «фортеця», «укріплене місце». Воно, очевидно, споріднене з іран. vaeja в авестійській назві Ар’яна-Веджа (перське Еран-веж), якою означається міфічна прабатьківщина іранських аріїв та земний рай і яку перекладають «Арійський простір», «Арійський край» (ЗМ, 451).

Ця іранська назва, певно, тотожна індійській назві Ар’я-варта — «Країна аріїв». В давньоіндійській міфології це країна, де звичайно розгортаються міфологічні сюжети, що мають реальну географічну прив’язку. Ар’яварта, за уявленнями індійців, — першопочаткова територія розселення ведійських аріїв в Індії. Вона займала Велику Північно-Індійську рівнину від західного моря до східного і від Гімалаїв на півночі до гір Віндг’я на півдні (у ведійські часи — Дандакаранья, досл. «Ліс Дандака» (про Дандаку в Криму й індоарійське плем’я дандарії на Південному Бузі див.: ТРС, 18–27)). Далі на південь розташовувалася країна неарійських племен — Дакшіна-патха (сучасний Декан), досл. «Південний шлях». Санскр. patha, хінді path тотожні англ. path й укр. путь, а санскр. dakshina — «південь», «права сторона» (пор. <357> укр. десниця — «права рука», «правиця» й річкову назву Десна). За ведійської епохи арійські племена не переходили цієї межі. Ар’яварта стала осердям індійської цивілізації, яка згодом поширила свій могутній культурний вплив на Південну Індію і Південно-Східну Азію. Саме в Ар’яварті склалися індуїзм, буддизм, джайнізм. У текстах і міфологічних мотивах Ар’яварта протиставляється як неарійському Півдню, так і Ірану — іншій країні аріїв на північний захід від Індії (ИДС, 62).

Проте очевидне й те, що не всі Білгороди можна прив’язати чи то до білого кольору, чи то до поняття гарний. Це стосується, зокрема, й нинішньої Білогородки, села в Києво-Святошинському районі української столиці. Білогородка колись була великим і славним містом Білгородом, перша літописна згадка про яке датується 980 роком. Ним володів тоді великий київський князь Володимир Святославович. Поряд із Білгородом згадуються й інші міста, які в своїх назвах містять компонент із значенням «фортеця: Вишгород, Трипілля, Заруб тощо.

Рів і вал оточували це місто площею понад 20 га. Білгород належав до числа найбільших міст Київської Русі, що перевищував розмірами навіть Чернігів і Переяслав. Він був одним із важливих пунктів оборонної системи Києва, славився пишно оздобленими кам’яними палацами й храмами, був тимчасовою резиденцією київських князів. Ним намагалися оволодіти князі, що претендували на київський престол. У Білогородці виявлено залишки пізньотрипільського поселення ІІІ тис. до н.е., могильник доби бронзи (ІІ — І тис. до н.е.), посуд зарубинецької культури та інші пам’ятки.

І досі на берегах Ірпеня можна бачити потужні укріплення Білгорода — глибокий рів і вал заввишки 10–12 метрів. Це зайвий раз дає підстави гадати, що Біл у назвах Білгород, Біловіж, Білопіль не завжди означає білий. У даному випадку він, найімовірніше, якось характеризує фортецю, скажімо, «міцна», «нездоланна», «неприступна» тощо. І тут звертає на себе увагу компонент, що міститься в іменах старшого брата Крішни: Баладева, Балавіра, Баларама, Балабгадра чи просто Бала. Вже мовилося, що в санскриті bala (хінді bal) — «сила», «міць», «могутність», «потужність». Тож назва Білгород може означати те саме, що й санскр. Балапура (хінді Бальпур) — «Балопіль». А якщо зважити, що в деяких слов’янських мовах, наприклад, польській, білий буде bialy, то первісне Балопіль могло цілком трансформуватися в зрозуміліше Б’ялопіль та Білопіль і переосмислится з «Мо<358>гутня фортеця» в «Біла фортеця». Таким чином, білий означатиме тут не «гарний», не «вільний», а «могутній».

Двійником Білополя є Білгород. І тоді ці назви виявляються значеннєвими двійниками печенізькій фортеці Сакаката на Дністрі, про яку в Х ст. мовить Костянтин Багрянородний і яка з печенізько-половецької мови теж означає «Могутня фортеця». І тепер можна реконструювати оригінальну назву фортеці Аспрон. У дусі інших п’яти печенізьких назв її первісна назва мусила бути Балаката — «Могутня фортеця». А що ката — «фортеця» споріднене з укр. хата (недарма постав вираз мій дім — моя фортеця), то на українському терені народна етимологія могла видозмінити вже не зовсім зрозуміле Балаката в Білохата, Білохатка (пор. іспанський еквівалент — Касабланка). А хата, хатка досить вживані в українських назвах (П’ятихатка, П’ятихатки) і навіть прізвищах (Білохатько, Новохатько). Балаката й Сакаката, в свою чергу, семантичні двійники назви Сквира (Сквара, первісно Саквара) на Київщині. Сквира-Сквара-Саквара теж «Могутня фортеця» (про Сквиру див. окрему статтю).

Через термін bala, як зазначалося, назва на Біл могла пов’язуватися і з Баладевом-Білобогом. Назва Білгород може сприйматися не тільки як «Біле/Гарне місто» в значенні «Могутнє місто», але і як «Місто/Фортеця (бога) Бали». Точнісінько так само, як і назва печенізької фортеці Кракнаката сприймається не тільки як «Чорне/Гарне місто», але і як «Місто/Фортеця (бога) Крішни». Бо санскр. krishna, окрім значення Крішна, має і значення чорний, і смисловий обертон гарний, чарівний, вродливий. Тобто санскр. крішна тотожне українському красний — «гарний», «вродливий», «чарівний». <359>