Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 126 127 128 ... 264
Перейти на сторінку:
навколо одного — кола в колах, великі навколо маленьких, жоден не залишався на місці. Можливо, рух цей запустила одна-єдина порошинка чи навіть молекула. Однак я не мав ані часу, ні бажання намагатися знайти центр цього виру. Тримаючи все в голові, я, поки йшов, продовжував спостерігати — ймовірно, саме це допомогло мені уникнути кількох зіткнень.

Тож Чайлд Рендом до Вежі темної прийшов[54], еге ж, пістолет в одній руці, клинок у іншій. На шиї висять окуляри. Поки навколо все диміло і палахкотіло дивне світло, я не збирався їх одягати, однак зараз виникла потреба захистити очі.

Із невідомої мені причини камені трималися на віддалі від вежі. Спершу здавалося, що башта стоїть на підвищенні, однак, діставшись до неї, я збагнув, що правильніше було б сказати так: камені видовбали навколо вежі глибочезну яму. З того місця, де я стояв, було незрозуміло — це острів чи півострів.

Я мчав крізь дим та сміття, оминаючи язики полум'я, що виривалися з розломів та ям. Зрештою видряпався на схил, трохи змістившись із курсу. Ненадовго затримався там, де з вежі мене не було помітно. Перевірив зброю, вирівняв дихання і вдягнув окуляри. Все впорядкувавши, я підкрався до вершини і припав до землі.

Так, темне скло працювало. І так, чудовисько чекало на мене. Воно мало ще жахніший вигляд через лячну красу, заховану в його нутрі. Зміїне тіло — широке на обмах, як діжка, а голова — мов масивний молоток-цвяходер, що звужується в бік пащі. Очі неймовірні — блідо-зелені. Вся почвара була прозорою, наче скло, за винятком тонких ледь помітних ліній, які, здається, позначали кільця. Що б там не текло у неї по венах, воно теж було прозорим. Можна дивитися прямісінько всередину неї і бачити її органи — вони, на відміну від оболонки, якраз були непрозорими та якимись туманними. Ти просто розгублено витріщаєшся, дивлячись, як функціонує це чудовисько. А ще воно мало густу гриву та щетину зі скла, яка комірцем обгортала шию. Звір заворушився, побачивши мене, підняв голову і поповз уперед, скидаючись на річку — живу ріку без ложа й берегів. І щойно я побачив шлунок почвари, мене пронизав холод. Там бовтався напівперетравлений чоловік.

Піднявши пістолет, я прицілився в найближче око і натиснув на спусковий гачок.

Я вже казав тобі, що він не спрацював. Тож я відкинув зброю, відстрибнув ліворуч, підліз до монстра з правого боку і спробував потрапити йому в око мечем.

Знаєш, наскільки складно вбити змієподібних істот? Я миттю вирішив спершу осліпити гадину, а вже тоді відрубати їй язика. Після цього, коли швидко рухатимуся, матиму шанс добряче посікти їй шию, перш ніж голова відпаде. Далі — головне не заважати почварі звиватися вузлами, аж доки вона не заклякне. Я також сподівався, що монстр рухатиметься повільно, оскільки досі перетравлював когось.

А якщо він буде повільним, значить добре, що я опинився тут тільки зараз. Почвара відсмикнула голову від мого меча й пірнула під нього. Я ще не встиг відновити рівновагу, як морда звіра гупнула мені в груди — наче важезним молотом. Мене збило з ніг.

Я відкотився від наступних ударів, опинившись небезпечно близько до краю насипу. Скочив на ноги, а монстр розкрутився і всією своєю масою рушив у мій бік, став на диби та підняв голову футів за п'ятнадцять наді мною.

Я достобіса добре розумів, що Джерард атакував би саме цієї миті. Той гігантський виродок рвонув би вперед і своїм монструозним мечем перерубав би почвару навпіл. Вона б, цілком імовірно, гепнулася б на нашого братика, скрутившись клубком навколо нього, а він виліз би з-під неї лише з кількома синцями. І, можливо, заюшеним носом. Бенедикт точно зміг би поцілити в око. До цього часу одне око почвари вже лежало б у нього в кишені, а головою чудовиська він би грався у футбол, подумки складаючи заувагу для Клаузевіца[55]. Але вони ж чудові представники героїчного типажу. А я... А я просто стояв, виставивши меч уперед, руки на ефесі, голова здійнята так високо, як тільки це можливо. Понад усе в світі мені хотілося кинути це все і чкурнути куди подалі. От тільки я знав: щойно спробую так учинити, голова опуститься і розчавить мене.

Крики з вежі засвідчили — мене помітили, але роззиратись, аби побачити, що відбувається, не хотілось. Я заходився лаяти почвару. Мені хотілося, щоб вона атакувала, а я б прикінчив її, так чи інакше.

Коли тварюка таки кинулася на мене, я повернувся на нозі, крутнувся всім тілом і всадив лезо точнісінько в те місце, куди й планував.

Мій лівий бік мало не закляк від удару, а ще здалося, буцімто я на фут вріс у землю. Та все ж удалося втриматися на ногах. Так, я зробив усе ідеально. Маневр здійснено саме так, як я сподівався і планував.

От тільки почвара зі своєю частиною угоди не впоралася. Вона відмовилася співпрацювати і не стала звиватися в належних смертельних корчах.

Насправді потвора почала здійматися.

А разом з нею полетів у небо і мій меч — його ефес стирчав з очного прорізу, а кінчик леза висунувся десь серед волосин гриви на потилиці. У мене виникло відчуття, ніби команда, що нападає, продула матч.

На ту пору з прочиненої брами почали з'являтися чиїсь силуети. Рухалися вони повільно, підкрадалися. Були озброєними, а вигляд мали дуже огидний: я чомусь вирішив, що в цій суперечці вони точно не на моєму боці.

Гаразд. Я знаю, коли пора вмити руки й сподіватися, що наступного разу мені пощастить більше.

— Бранде, — прокричав я. — Це Рендом! Я не можу пробитися до тебе. Вибачай.

Тоді я повернувся й побіг, ковзнув з краю прірви туди, де скелі виробляли ті тривожні штуки. І замислився, чи правильний час обрав для втечі.

Як і в багатьох інших ситуаціях, відповідь була — і так, і ні.

Якби все склалося бодай трохи інакше, я б нізащо не наважився на такий стрибок. Додолу вдалося спуститися живим, але це єдине, що крапелинку втішало. Мене оглушило, і через деякий час я відчув, що зламав щиколотку.

Знову рухатися змусив шурхотливий звук, що линув згори, та гуркіт гравію, котрий посипався на мене. Коли я поправив окуляри та поглянув угору, то побачив, що монстр вирішив спуститися і довершити почате. Звиваючись, він повз своїм примарним шляхом, униз схилом, частина голови навколо ока потемніла і втратила прозорість, відколи я пронизав

1 ... 126 127 128 ... 264
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"