Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

Це Ігор зробив його божеством, кумиром. Ігор поклонявся йому. Робив усе, що скаже батько. Жив так, як батькові було завгодно. Приймав його слова за чисту монету.

Тому що щиро вірив в те, що батько – справжній герой. Адже герої не помиляються, правда? Герої знають, як правильно жити, які цінності ставити понад усе, до чого докладати зусиль, чого прагнути.

Герої це знають.

Але чи він був героєм?

Ким він був насправді?

Чемпіоном? Великим бійцем? Чи нещасним невдахою, яким його всі називають?

Батько не мав нічого, крім боксу. Нічого, крім його поясів і медалей, які він ставив вище за власного сина. Вище сім'ї.

Він і сина змусив стати таким самим невдахою, зацикленим на боксі. Змусив бачити тільки його, і заплющувати очі на все те життя, всі ті радості, що проходили повз, поки Ігор засліплений, одержимий чужою мрією, уперто боксував грушу.

У житті батька був лише бокс. І втративши його, він втратив сенс життя.

А що ж Ігор?

Він щосили намагався звести бокс у вищу мету і зміст і свого життя теж. Він гадав, що так правильно. Адже так жив його улюблений тато, його особистий ідол. Найважливіша в житті людина, поваги якої він так і не зміг домогтися.

Невдаха. Слабак.

Слабак? - Так, слабак. Але Ігор хоч би живий. То хто ж із них більший слабак?

Чи не той, що одного разу програвши, просто здається? Вмирає. Та ще й такою дурною смертю.

Хто з них слабак?!

І що тепер?

Навіщо це було все? Заради чого?

Навіщо всі зусилля, нелюдська впертість у дотриманні мети, яка тепер нікому не потрібна? Які тепер нема кому оцінити.

Розуміння, що все було даремно, відгукнулося оглушливим болем, що перевернув свідомість.

Все було дарма. Все було неправдою.

Двадцять років, все його прокляте життя Ігор прагнув того, чого насправді не хотів. А хотів він просто визнання, просто прийняття та поваги від свого батька.

А тепер батько мертвий.

Усвідомлення боляче поранило, але щось усередині непомітно відпускало. Потроху. Майже невідчутно. І в якийсь момент Ігор відчув, що насправді десь глибоко всередині стало легше. Ненабагато, але легше. Немов якась збита шестерня в давно зламаному механізмі нарешті стала на місце.

Ігор гірко посміхнувся і знесилено опустив голову.

Що тепер робити? Як жити, коли розумієш, що весь цей час жив не своїм життям? Як вибудовувати своє особисте майбутнє? Чого він хоче, особисто він?

Думки плуталися.

Хотілося все кинути і поїхати кудись на край світу.

Заснути на рік. Вмерти на день.

Забути все минуле та спробувати розпочати життя спочатку. Але як? Як жити по-новому? Хто його навчить?

І що йому потрібно у цьому новому житті?

Бокс? - Та він його ненавидить.

Двадцять років зусиль, двадцять років рішень, прийнятих на користь боксу, замість того, що справді могло зробити його щасливим.

Бокс був мрією батька. Батько вселив йому свою картину світу, а Ігор був занадто малий, слабкий і дурний, щоб бачити по-іншому, щоб чинити опір.

Але тепер батько занадто мертвий, щоб і далі отруювати йому життя…

Отже, тепер він житиме по-своєму.

Йому потрібно ще навчитися. Йому потрібно дізнатися, що він таке і що йому насправді потрібно.

Але якщо заплющити очі і просто видихнути, відповіді з'являються самі собою.

Варто заплющити очі й у темряві, під закритими віками оживає дівчина. Її очі дивляться на нього так, наче він для неї все. Все, що колись було їй потрібне. Все, що вона так давно шукала.

І Ігор розуміє, що дозволити їй дивитися на нього так і далі – ось заради чого варто було по-справжньому старатися. Ось до чого варто було дійсно докладати зусиль.

Кіра. Його неймовірна дівчинка. Вона - книга, відкрита на першій сторінці, дивовижна, обіцяюча віднести тебе у чарівний світ пригод, кохання, радості та хвилюючих переживань. У новий незвіданий, привабливий світ.

Вона - як найкраща у світі книга...

Але Ігор зовсім не вміє читати.

Не розуміє значення символів, не вміє поєднувати їх у слова, не знає правил. Але головне навіть це не. За бажання всього можна навчитися. Але що робити, якщо зовсім не віриш у себе? Якщо не віриш, що гідний тримати в руках дивовижний, єдиний у своєму роді екземпляр. Якщо боїшся забруднити чарівні сторінки своїми невмілими руками. Якщо нестерпно прагнеш дочитати книгу до кінця, але лякаєшся, що вона вислизне з рук, а ти не зможеш утримати…

Що робити?

Що йому робити?