Читати книгу - "Свобода"

— Та ні, розмовляємо, час від часу.

— Ну, то що? У чому справа?

— Ну, він став республіканцем, і питання охорони навколишнього середовища для нього тепер неприємні.

— А...

— Я поклала вам рушники. А м’яка серветка потрібна?

— Ні, ніколи ними не користувався.

Коли через півгодини, вже прийнявши душ, поголившись і одягнувши чисту футболку, він знову спустився вниз, то побачив, що на столі на нього вже чекає обід. Джесіка сиділа на протилежному боці, міцно зчепивши руки, — вона взагалі була туго закручена, наче пружина, — і дивилась, як він їсть.

— До речі, прийміть мої вітання, — раптом сказала вона, — стосовно всього, що трапилось. У мене було дуже дивне відчуття, коли я раптом стала чути вас звідусюди й бачити ваше прізвище у всіх плей-листах.

— А особисто ти що любиш слухати?

— Мені більше подобається музика інших країн, особливо африканська й південноамериканська. Але ваш запис мені сподобався також. Безперечно, я упізнала озеро.

Може, вона на щось зараз натякала, але можливо, що й ні. Чи могла Петті розповісти їй про те, що трапилось тоді на озері? Їй, а не Волтеру?

— Ну, що тут відбувається? — поцікавився Катц. — Схоже, ви з Лалітою не можете знайти спільну мову.

Знову вона широко розкрила очі — чи то хитрувато, чи то іронічно.

— Що таке? — перепитав він.

— Так, нічого. Просто останнім часом мої родичі мене трохи дратують.

— Я здогадуюсь, що вона створює певну проблему для твоїх батьків.

— М-м.

— Але вона справляє чудове враження. Розумна, енергійна, віддана.

— М-м.

— Ти нічого не хочеш мені розповісти?

— Ні! Просто мені здається, що вона поклала оком на мого батька. І це, схоже, вбиває маму. Бо вона вимушена дивитися на все це. Особисто я вважаю, що коли людина одружена, не треба до неї чіплятися, вірно? Коли вона одружена, то все, «вхід заборонено». Правильно?

Катц прочистив горло, побоюючись того, куди все це може завести.

— Теоретично так, — погодився він. — Але коли дорослішаєш, життя складнішає.

— Але це не означає, що вона має мені подобатися. Це не означає, що я маю її прийняти. Я не знаю, чи ви в курсі, що вона мешкає просто над нами? Вона геть увесь час тут. Частіше, ніж мама. І я просто вважаю, що це не зовсім чесно. Я гадаю, їй треба переїхати, знайти собі окреме помешкання. Але не думаю, що тато теж цього хоче.

— І чому він цього не хоче?

Джесіка сумно, ледь розтягнувши губи, посміхнулася Катцу.

— У батьків купа проблем. Шлюб тріщить по швах. Не треба бути екстрасенсом, аби це розуміти. Наприклад, у мами глибока депресія. Яка триває роками. І вона ніяк не може повернутися до нормального життя. Але вони кохають одне одного, я знаю, що кохають, і мене дуже непокоїть те, що тут відбувається у мене на очах. Коли б вона просто поїхала — я маю на увазі Лаліту, — коли б вона просто поїхала звідси, у мами з’явився б ще один шанс...

— Ти близька з матір’ю?

— Ні. Не дуже.

Катц мовчки їв і чекав на продовження монологу Джесіки. Схоже, йому, на щастя, вдалося потрапити сюди саме в той момент, коли дівчина була готова розкрити душу першому-ліпшому.

— Тобто вона намагається, — продовжила Джесіка. — Але в неї просто дар казати не те, що треба. Вона не поважає моєї думки. Невже вона не розуміє, що я достатньо розумна, доросла людина, щоб самій вирішувати свої проблеми? Мій бойфренд у коледжі був просто чудовим хлопцем, а вона з ним поводилася жахливо. Наче вона боялась, що я одружуся з ним, і тому в неї не було іншого виходу, як глузувати з нього. Він був моїм першим справжнім хлопцем, і я хотіла певний час просто отримувати задоволення від цього, але вона мені не дозволила. Одного разу ми з Вільямом приїхали сюди на вихідні, аби сходити до музею та взяти участь у демонстрації за права геїв на шлюб. Ми зупинились тут, і вона почала питати його, чи йому подобається, коли дівчата оголюють груди на вечірках у студентських братствах. Вона незадовго до цього прочитала якусь дурну статтю в газеті про те, наче там хлопці кричать дівчатам, щоб ті оголили груди. Ну, я така: «Ні, мамо, ми не у Вірджинії. У нашому коледжі немає ніяких братств, це ж якась дурість з часів кам’яного віку, в яку бавляться на Півдні, а я не їжджу до Флориди на весняних канікулах, ми не схожі на героїв твоєї дурної статті». Але вона мене не слухала. Вона постійно питала Вільяма, що він думає стосовно грудей інших дівчат. І кожного разу, коли він відповідав, що його це не цікавить, вона прикидалася дуже здивованою. Вона пречудово розуміла, що він щирий із нею, не кажучи вже про те, що сильно збентежений такими питаннями від матері його дівчини, але вона поводилася так, наче не вірила йому. Для неї все це було просто жартом. І вона хотіла, аби я теж сміялася з Вільяма! Так, іноді з ним було важко. Але — невже я не маю права вирішити сама, чи залишитись із ним?

— Вона піклується про тебе. Вона просто не хотіла, аби ти одружилася не з тим хлопцем.

— Та не збиралася я з ним одружуватися! Ось у чому проблема!

Погляд Катца мимоволі зупинявся на грудях Джесіки, майже повністю схованих за міцно схрещеними руками. Груди в неї були маленькі — вона пішла в матір, — але не такі пропорційні. Він почав відчувати, що його любов до Петті поширювалась на її дочку, за винятком бажання зайнятися сексом. Тепер він розумів, що мав на увазі Волтер, коли казав, що вона — молода людина, яка наповнює старшу людину надією на майбутнє. Вона справляла враження завзятої дівчини.

— У тебе неодмінно буде гарне життя, — сказав Катц.

— Дякую.

— У тебе чудова голова. Дуже приємно знову тебе побачити.

— Знаю; мені теж приємно. Я навіть не пам’ятаю, коли ми востаннє бачились. Може, я тоді ще не закінчила школу?

— Ти працювала у їдальні для безпритульних. Твій тато привів мене подивитися на тебе.

— Точно, то були роки, коли я закладала основу майбутнього резюме. Я тоді взяла сімнадцять позакласних занять.