Читати книгу - "Ловець снів"

Овен розрізав огорожу — і колючий дріт, і звичайний — і тепер стояв перед своїм «Сно-Кетом» (всюдихід був пофарбований у маскувальний білий колір, тому не дивно, що Генрі не помітив його крізь сніг), уперши автомат у стегно і намагаючись дивитись у всіх напрямках одночасно. Численні джерела світла наділили його півдесятком тіней; вони розходилися від його черевиків божевільними годинниковими стрілками.

Овен обхопив Генрі за плечі.

«Ти в порядку?»

Генрі кивнув. Як тільки Овен потяг його до «Сно-Кета», пролунав гучний різкий вибух, ніби хто пальнув із найбільшого у світі карабіна. Генрі присів, заплутався у власних ногах і, напевне, впав би, якби Овен його не притримав.

«Що…»

«Скраплений газ. Можливо, і бензин. Дивись».

Овен узяв його за плече і розвернув. Генрі побачив величезний вогняний стовп, що краяв снігову ніч. У небо злетіли дошки, покрівельна дранка, палаючі коробки «Чиріоз», рулони туалетного паперу. Деякі з солдатів завмерли на місці, зачаровано спостерігаючи за бурхливим вируванням вогню. Інші кинулися бігти до лісу. Наздоганяти втікачів, припустив Генрі, він ясно відчував у голові паніку — «Бігти! Бігти! Уперед! Уперед!», — але не знав, чия вона. Пізніше, коли з’явився час подумати, він зрозумів, що багато з військових теж почали тікати. Зараз же він не розумів нічого. Усе відбувалося занадто швидко.

Овен розвернув його назад і посадив на пасажирське сидіння «Сно-Кета», проштовхнувши крізь брезентову запону, від якої добряче тхнуло мастилом. У кабіні «Кета» зберігалося благословенне тепло. Рація, пригвинчена до примітивної приладової панелі, то тріщала, то захлиналася криками. Єдиним, що зміг чітко розібрати Генрі, була паніка в голосах. Це наповнило його божевільною, дикою радістю, навіть гострішою, ніж та, яку він відчув того ранку, коли їхня четвірка вселила Річі Ґренадо і його грізним посіпакам страх перед Господом Богом. То ось хто проводив цю операцію: купка дорослих Річі Ґренадо, тільки з автоматами, а не висохлими шматками собачого лайна.

Між сидіннями щось стояло, якась коробка з двома миготливими бурштиновими вогниками. Коли Генрі з цікавістю нахилився до неї, Овен відсмикнув край навісу над водійським сидінням і заскочив у «Кет». Він важко дихав і всміхався, поглядаючи на палаючу крамницю.

— Обережніше з цією штукою, брате, — кинув він. — Не зачепи кнопки.

Генрі підняв коробочку розміром з улюблену Даддітсову валізку для сніданків. Кнопки, про які згадав Овен, були розташовані під миготливими вогниками.

— Для чого це?

Овен повернув ключ запалювання — двигун «Сно-Кета» загурчав і ожив — і пересунув довгий важіль, продовжуючи всміхатись. У яскравому світлі, що пробивалось у кабіну «Сно-Кета» крізь лобове скло, Генрі помітив червонувато-помаранчеві ниточки байрусу, який ріс під кожним оком, схожий на туш для вій. Червоне проглядало і в бровах.

— Тут забагато світла, — сказав він. — Приглушимо трохи.

Дуже плавно, як моторний човен, Андергілл розвернув «Кет». Генрі повалився на спинку сидіння, поставивши коробку з миготливими вогниками собі на коліна і подумавши: якщо йому наступні років п’ять доведеться просидіти в цьому кріслі, не підводячись, він буде тільки радий.

Овен глянув на нього, скеровуючи «Сно-Кет» по діагоналі до обрамленого сніговими заметами рову, колишньої Свонні-Понд-роуд.

— Ти впорався, — сказав він. — Я, чесно кажучи, в тобі сумнівався, але ти розворушив усю цю хрінь.

— Я ж казав, що вмію розворушити.

«До того ж, — подумки додав він, — вони майже всі так чи інакше помруть».

«Не має значення. Ти дав їм шанс. І тепер…»

Заляскали постріли, але тільки після того, як куля зрикошетила від металу прямо в них над головою, Генрі зрозумів, що стріляли по них. Знову дзенькнуло — це ще одна куля відскочила від гусениці «Сно-Кета», і Генрі пригнувся, наче це могло чимось допомогти.

Усе з тією ж усмішкою на обличчі Овен вказав рукою в рукавичці праворуч. Генрі подивився туди, і тієї ж секунди ще дві кулі влучили в корпус «Кета». Генрі обидва рази зіщулився, але Овен ніби цього навіть не помітив.

Генрі побачив кілька трейлерів, на деяких із них було написано назви торговельних марок, таких як «Сіско» або «Скотт Пейпер». Перед трейлерами була колонія будиночків на колесах, і перед найбільшим — «Віннебаґо», який видався Генрі цілим маєтком, — стояли людей шестеро-семеро. Усі вони стріляли по «Сно-Кету». Незважаючи на доволі велику відстань, сильний вітер і густий сніг, багато куль влучало. Надто багато. Мало того, до них поспішало підкріплення. Серед цих були такі, хто не встиг як слід одягтись (один навіть виблискував голим торсом, вартим якогось супергероя з коміксів). У центрі групи стояв високий сивочолий чоловік, поруч із ним — хлопець менший на зріст, але міцніший. Поки Генрі дивився на них, високий чоловік підняв карабін і, ніби навіть не цілячись, вистрілив. Пролунав звук дзинь , і прямо перед носом Генрі продзижчав маленький злий металевий ґедзь.

Овен розсміявся.

— Цей худий тип із сивим волоссям — Курц. Він тут головний. А паскудник уміє стріляти, чи не так?

Кулі стукали об гусениці й корпус «Кета». Генрі знову відчув посвист, різкий рух у кабіні, і несподівано замовкло радіо. Відстань між ними і групою стрільців, що розсипалися навколо «Віннебаґо», збільшувалась, але на влучність стрільби це, здавалось, аж ніяк не впливало. Генрі сказав би, що всі ці паскудники вміють стріляти. Рано чи пізно який-небудь снайпер влучить… але Овен був щасливий . Генрі раптом подумав, що він зійшовся з людиною, ще більш схильною до самогубства, ніж він сам.

— Хлопець поряд із Курцом — Фредді Джонсон. Усі ці мишкетери[163] — люди Курца, вони повинні були… ой, обережно!

Ще одне дзинь , продзижчав іще один сталевий ґедзь — цього разу між ними, — і раптом не стало головки важеля. Овен зареготав.

— Курц! — закричав він крізь сміх. — Десять центів ставлю, він! Він уже два роки як має сидіти на пенсії, а стріляє все ще як Енні Оуклі[164]! — Овен ударив кулаком по керму. — Але все, годі. Час братися до справи. Час гасити світло, красунчику.

— Що?

Усміхаючись, Овен показав великим пальцем на коробочку з миготливими бурштиновими лампочками. Тепер вигнуті прожилки байрусу в нього під очима здавалися Генрі схожими на бойову розмальовку.

— Тицьни на кнопки, солоденький. Тицьни на кнопки і запни штори.