Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Що?

Петер Фредрікссон.

О' кей.

Наплюй на решту. Сконцентруйся на ньому.

Чому?

Інтуїція.

На це знадобиться час.

Є короткий шлях. Фредрікссон у них відповідальний секретар і працює з програмою «Інтеґрейтор», щоб мати змогу з дому контролювати те, що відбувається в його комп'ютері в «СМП».

Я нічого про цю програму не знаю.

Маленька програмка, що з'явилася два-три роки тому. Зараз уже не актуальна. «Інтеґрейтор» має помилочку. Є в архіві Респ. хакерів. Теоретично програму можна розгорнути і ввійти в його домашній комп'ютер з роботи.

Чума зітхнув. Дівчина, що була колись його ученицею, тепер уже орієнтується краще за нього.

О'кей. Спробую.

Коли щось знайдеш, передай Калле Блумквісту, якщо в мене вже не буде доступу.

Близько дванадцятої втомлений Мікаель Блумквіст повернувся в квартиру Лісбет Саландер і спершу прийняв душ і увімкнув кавоварку. Потім відкрив комп’ютер Лісбет Саландер і клікнув на її ICQ.

Давно пора б.

Вибач.

Де ти пропадав останні дні?

Займався сексом з таємним агентом. І ганявся за Юнасом.

Ти встиг на зустріч?

Так. Це ти повідомила Еріці???

Це був єдиний спосіб до тебе добратися.

Клас.

Мене завтра перевозять у в'язницю.

Знаю.

З Мережею допомагатиме Чума.

Чудово.

Залишається лише фінал.

Мікаель подумки кивнув.

Саллі… ми зробимо все, що зможемо.

Знаю. Ти передбачуваний.

Ти, як завжди, мила.

Є щось іще, що мені треба знати?

Ні.

Тоді мені треба закінчити в Мережі останню справу.

О'кей. Щасливо.

Сусанн Ліндер миттєво прокинулася від писку в навушнику — спрацювала сигналізація від детекторів руху, встановлена в холі вілли Еріки Берґер. Сусанн підвелася на лікті і побачила, що годинник показує 05.23. Тихо вислизнувши з ліжка, вона натягнула джинси, футболку і кросівки. Сунула в задню кишеню балончик із сльозоточивим газом і прихопила кийок.

Вона беззвучно пройшла повз двері до спальні Еріки Берґер, відзначивши, що двері зачинені й, отже, замкнуті.

Біля сходів Сусанн зупинилася і прислухалася. З першого поверху донеслося слабке потріскування. Вона повільно спустилася, а в холі знов зупинилася і прислухалася.

На кухні скрипнув стілець. Затиснувши в руці кийок, Сусанн беззвучно підійшла до дверей кухні і побачила лисого, неголеного чоловіка — він сидів за кухонним столом із склянкою апельсинового соку і читав «СМП». Відчувши її присутність, він підвів погляд і запитав:

— Що за чорт, хто ви така?

Сусанн Ліндер розслабилася і прихилилася до одвірка.

— Ви, мабуть, Ґреґер Бекман. Доброго ранку. Мене звуть Сусанн Ліндер.

— Он як. Ви збираєтеся торохнути мене по голові кийком чи хочете склянку соку?

— Із задоволенням, — відповіла Сусанн, відкладаючи кийок убік. — Я маю на увазі сік.

Ґреґер Бекман потягнувся до мийки по склянку і налив їй з пакета соку.

— Я працюю в «Мілтон сек’юриті», — сказала Сусанн Ліндер. — Мабуть, буде краще, якщо мою присутність тут вам пояснить ваша дружина.

Ґреґер Бекман підвівся.

— З Ерікою щось сталося?

— З нею все гаразд. Але тут були деякі неприємності. Ми намагалися розшукати вас у Парижі.

— У Парижі? Я ж, чорт забирай, був у Хельсінкі.

— Он воно що. Даруйте, але ваша дружина думала, що ви в Парижі.

— Це в наступному місяці.

Ґреґер попрямував до дверей.

— Двері спальні замкнуті. Якщо ви захочете їх відчинити, вам знадобиться код, — сказала Сусанн Ліндер.

— Код?

Вона назвала йому три цифри, які слід було набрати, щоб відчинити двері спальні. Він помчав на другий поверх, а Сусанн Ліндер потягнулася через стіл і взяла залишену ним газету.

У неділю, о десятій годині ранку, до Лісбет Саландер зайшов доктор Андерс Юнассон.

— Доброго дня, Лісбет.

— Доброго дня.

— Я хотів лише попередити, що поліція з’явиться близько обіду.

— Гаразд.

— Тебе це, здається, не дуже хвилює.

— Не надто.

— У мене для тебе подарунок.

— Подарунок? З якого дива?

— Ти була однією з моїх найцікавіших пацієнток за довгий час.

— Он як, — з підозрою сказала Лісбет Саландер.

— Ти, як я зрозумів, захоплюєшся ДНК і генетикою.

— Хто тобі наплів… мабуть, психологиня.

Андерс Юнассон кивнув.

— Якщо тобі буде нудно у в’язниці… це останній писк у дослідженнях ДНК.

Він простягнув їй грубий том з назвою «Спіралі — загадки ДНК», написаний професором Токійського університету Йосіто Такамурою. Лісбет Саландер розгорнула книгу і переглянула зміст.

— Класно, — сказала вона.

— Коли-небудь було б цікаво узнати, як вийшло, що ти читаєш статті дослідників, яких не розумію навіть я.

Щойно за Андерсом Юнассоном зачинилися двері, Лісбет дістала кишеньковий комп’ютер. Останній захід. З архіву відділу кадрів «СМП» Лісбет вивудила, що Петер Фредрікссон пропрацював у газеті шість років. За цей час він двічі довго хворів: два місяці в 2003 році і три місяці в 2004-му. Причиною в обох випадках була нервова перевтома. Попередник Еріки Берґер Хокан Морандер одного разу навіть ставив питання про можливість подальшого перебування Фредрікссона на посаді відповідального секретаря редакції.

Балаканина, сама балаканина і нічого конкретного, за що можна зачепитися.

За чверть до дванадцятої її викликав Чума.

Що?

Ти ще в лікарні?

Здогадайся.

Це він.

Ти певен?

Він зайшов у робочий комп'ютер з дому півгодини тому. Я скористався нагодою і заліз у його домашній комп'ютер. У нього на жорсткому диску скановані фотографії Еріки Берґер.

Дякую.

Вона виглядає привабливо.

Чума.

Я знаю. Що будемо робити?

Він уже виклав знімки в Мережі?

Наскільки я бачу, ні.

Ти можеш замінувати його комп'ютер?

Уже. Якщо він спробує переслати знімки електронною поштою або викладе в Мережі що-небудь понад двадцять кілобайт, у нього полетить жорсткий диск.

Супер.

Я збираюся поспати. Впораєшся далі сама?

Як завжди.

Лісбет від’єдналася від ICQ. Кинувши погляд на годинник, вона зрозуміла, що зараз принесуть обід. Вона швиденько склала електронне повідомлення і адресувала його на yahoo «Stolliga_Bordet».

Мікаелю. Важливо. Негайно зателефонуй Еріці Берґер і повідом, що «Отруйним пером» є Петер Фредрікссон.

Тільки-но вона встигла відіслати повідомлення, як у коридорі почувся рух. Вона підняла свій «Палм Тангстен ТЗ» і поцілувала екран. Потім вимкнула