Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лазарит 📚 - Українською

Читати книгу - "Лазарит"

294
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лазарит" автора Симона Вілар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 127 128 129 ... 179
Перейти на сторінку:
всіляко нахвалюючи короля Англії, і захмелілий невільник теж узявся звеличувати Річарда – насамперед за те, що він підтримав короля Ґвідо, якому аскалонець був безмежно відданий.

– Щасливий король, що має таких вірних підданих! – зауважив Мартін, жестом звелівши господареві ще раз налити в глек вина.

Аскалонець добряче ковтнув, але, схоже, навіть він уже відчув, якою гидотою їх частують. Він скривився, наче хильнув жовчі. А може, від гіркоти, що, як зізнався білявий, не мав щастя особисто познайомитися з королем Ґвідо, коли той із дружиною Сибіллою жив у благословенному Аскалоні біля моря. Співрозмовник Мартіна, за його словами, мешкав тоді в маєтку свого батька неподалік Аскалона.

– Знав би ти, яка там земля! – п’яна сльоза скотилася по його щоці. – Які врожаї оливок і пшениці, які сади й виноградники!..

Він був хорошим помічником батькові, і той обіцяв призначити його своїм спадкоємцем, оскільки більше дітей Господь йому не дав. Але волю старого лицаря не виконали. Він загинув при Хаттіні, а його бастард змушений був покинути маєток та сховатися в Аскалоні, коли до мурів міста підійшов Саладін, котрий брав замки один за одним.

Мартін співчутливо похитав головою, його ж новий приятель розповідав далі. В Аскалоні він став воїном, і, коли батько загинув, йому ніхто не забороняв носити його герб – оливкову гілку на білому щиті. Коли в обмін на життя і свободу Ґвідо де Лузіньяна фортецю здали Саладінові, він був одним із тих небагатьох, хто не вирушив під конвоєм сарацинів до Єгипту, а разом із маршалом Вільямом де Шампером усе-таки втекли. Коли ж де Шампер подався в Триполі, Фіц-Годфрі не став його супроводжувати, а прийшов під Акру, сподіваючись, що удостоїться посвяти в лицарі за заслуги перед королем. Але з цього нічого не вийшло, бо за першої ж сутички сарацини забрали його в полон.

Почувши ім’я маршала храмників, Мартін здригнувся, а потім запитав, дивлячись на сп’янілого аскалонця поверх келиха:

– То ти пішов битися за людину, задля якої твоє місто віддали невірним?

Фіц-Годфрі, вишкірившись, посварився на нього пальцем.

– Ви, заморські лицарі, все бачите інакше. Але я тут жив і пам’ятаю, як розцвіла Свята земля за короткий час правління Ґвідо та Сибілли Єрусалимської. Юрми прочан, каравани з товарами зі Сходу й Заходу, сади, що розквітали у випаленій пустелі – там, куди за наказом короля прокладали зрошувальні канали… Але… – аскалонець п’яно гикнув, – Ґвідо був не таким, як Бодуен Прокажений. Бодуену завжди вдавалося стримати натиск Саладіна, а Ґвідо…

– Знаю. Він програв першу ж свою велику битву в долині Хаттіна.

Аскалонець п’яно заплакав. А потім заявив, що досі вірно служить своєму королю.

Мартін мовчав: вино на порожній шлунок зробило своє. Зараз він почує те, на що вже не раз натякав його тезка. Та часто траплялося так: люди, самі не помічаючи, вибовкували йому багато такого, що зазвичай приховували.

Білявий Фіц-Годфрі, завалившись на стіл, підсунувся до Мартіна й розповів: він, коли дізнається про щось важливе, негайно надсилає звісточку своєму королю. Працюючи на стіні чи валандаючись містом, він чує багато з того, чого не мають чути сторонні вуха. Лук та стріли Фіц-Годфрі взяв із загиблого сарацина, а поки тягав каміння на стіну, зумів роздивитися, з якого боку майорить хоругва де Лузіньянів. Поночі він дістає зі сховку лук і випускає стрілу з прикріпленим до неї листом – так, щоб вона впала точнісінько перед шатром короля Ґвідо. І ще жодного разу він не промахнувся, бо в Аскалоні його, Мартіна Фіц-Годфрі, всі знають як найкращого стрільця!

Бастард випростався і ледь не втратив рівноваги. Мартін мусив умостити його на місце та вгамувати.

На сьогодні він багато чого довідався. Цей хлопчина і справді може стати йому в нагоді. Але зараз їм слід прощатися. Шлунку Фіц-Годфрі, судячи з його позеленілого лиця, вже важко було витримувати паршиве пійло, і щойно Мартін витягнув його з духана надвір, Фіц-Годфрі негайно виблював. Скерувавши невільника, який непевно стояв на ногах, у бік напівзруйнованої патріархії, Мартін порадив йому поспішити, якщо він не хоче скуштувати батога. Той зворушено спробував обійняти лицаря й на прощання заявив, що кожного вечора його можна знайти біля собору Святого Андре, де він молиться Христу та Пресвятій Діві всупереч огидним псам-сарацинам!

«Але батога він сьогодні не уникне», – подумав Мартін, проводячи поглядом нового приятеля, який виписував бруківкою кренделі, аж поки не зник у темряві.

Уночі Мартін довго не спав, міркуючи, як використати отриману від аскалонця інформацію.

Уранці він знову обійшов навколо Сариного будинку, запам’ятовуючи якнайменші деталі. Він здавався похмурим: глухі стіни, міцна огорожа, закладена кедровими брусами брама, що виходила на Королівську вулицю. Туди ж дивилося і єдине вікно – вузьке та видовжене, з арковим перекриттям. Щоб увійти, мешканці користувалися ґратчастою хвірткою в огорожі, яка виходила в завулок.

Зовні будинок здавався геть непоказним, але всередині це був справжній палац: житлові приміщення розташовані навколо прямокутного внутрішнього дворика із садом, мавританськими галереями з легкими колонами із цукрово-білого африканського мармуру й водоймою, оточеною кущами квітучих троянд. Усередині все дихало розкішшю: арки переходів приховували парчеві та муслінові завіси, мозаїчну підлогу устеляли килими, меблі з рідкісних порід дерева були вишуканими і скрізь, де тільки можна, стояли коштовні вази для квітів та позолочені аромокурильниці. Тут було приємно сховатися від спеки: вікна, що виходили на галереї, затіняли різьблені решітки з левантійського кедра, зручні дивани з безліччю оксамитових розшитих подушок, немов запрошували відпочити й приємно поспілкуватися. Була тут і лазня з глибоким басейном, куди по трубах подавалася тепла й холодна вода, а сад у внутрішньому дворику, крім квітучих троянд, прикрашали фінікові пальми, що давали тінь навіть тоді, коли сонце стояло в зеніті.

Колись у Сариного чоловіка, який купив і по-своєму оздобив цей будинок неподалік королівського замку, були великі амбіції. Подружжя жило тут комфортно і розкішно, у них часто гостювали впливові люди – від барона Ібелінського та графа Триполі до емірів султана Саладіна. Таке помешкання в самому серці багатої Акри могло б зробити честь і вінценосній особі, але тепер пані Сара тільки про те й мріяла, коли вона нарешті зможе покинути його разом із дітьми та онуком, який от-от може з’явитися на світ. Адже залишатися тут стає дедалі небезпечніше.

Підвечір Мартін вирушив на пошуки вчорашнього знайомця. Той, як і обіцяв, був біля собору Святого Андре. Фіц-Годфрі молився ревно, але обличчя його було в синцях та спухле від побоїв. Мартін, підійшовши, не став ні про що розпитувати, лише

1 ... 127 128 129 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лазарит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лазарит"