Читати книгу - "Том 11"

М а н я — донька М. П. Старицького, Марія Михайлівна (1865— 1930), українська драматична актриса, режисер і педагог. Працювала в драматичних гуртках при Народних будинках, у Київському літературно-артистичному товаристві. М. Старицька мала намір зіграти роль Люби в «Блакитній троянді».

...к р і м «Віїв», «Пропащих г р а м о т» і т. п.— Йдеться про інсценізації творів М. Гоголя «Вій», «Пропаща грамота», які були зроблені на низькому рівні. Взагалі Леся Українка дуже критично ставилася до інсценізацій.

Садовський (справжнє прізвище Тобілевич) Микола Кар-пович (1846—1933) — український актор і режисер. У 1888—1889 pp. разом із М. Заньковецькою організував власну трупу, яка в 1889 р. злилась з «Товариством русько-малоруських артистів», керованим П. Саксаганським. 1900 р. до них приєднався і М. Кро-пивницький із своєю трупою.

...а ртистів нема, а єсть партач і.— Такий різкий відзив поетеси про трупу М. Садовського пояснюється, по-перше, тим, що в ній було чимало посередностей, по-друге, самим репертуаром трупи, в якому переважали розважальні, так звані традиційні касові п’єси та мелодрами, що мали успіх у невибагливого міщанського глядача.

«Сватання на Гончарівці» — комедія Г. Ф. Квітки-Основ’яненка.

«Наталка» — «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського (музика М. В. Лисенка).

«Никандр Безщасний» — драматичний твір М. К. Садовського, перероблений з п’єси російського письменника О. Ф. Пи-семського «Гірка доля».

Без Заньковецької Садовський мусить провал и т и с ь...— У той час М. Заньковецька вийшла із трупи М. Садовського.

Базилевська — актриса трупи Садовського.

Ну, як же тая польська s о і г ё е de gala обійшлась?— Очевидно, йдеться про згаданий вище ювілейний вечір Міцкевича, влаштований Оленою Пчілкою та М. Сіарицьким.

Вперше скорочено надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. З, с. 184—187. Повний текст листа вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 227— 230.

Подається за автографом (ф. 2, № 180).

Старицька Оксана (1870—1941) — дочка М. П. Старицько-го, в заміжжі Стешенко — українська письменниця, педагог, літературознавець.

...н е зміняючи «ні титли, н і ж е тії ком и».— Перефразовані слова з поезії Т. Г. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...»:

Но минайте ані титли,

Иіже тії коми.

Б і л і> р о т Тоодор (1829—1894) — професор медицини Віденського університету, відомий хірург, до якого иоотоса 1891 р. їздила на консультацію.

...п ришли сюди XII шумку Западськог о...— музичний твір українського композитора і піапіста Михайла Адамо-вича Завадського (1827—1887).

Шумка — українська народна пісня-тапок, за характером виконання близька до коломийки. Виконавці шумки пританцьовують у такт пісні.

Трупа Кропивницького — мистецький колектив, створений 1882 р. в Єлисаветграді (нині Кіровоград). До складу трупи входили М. Садовський, М. Заньковецька, І. Карпенко-Карий.

Мержинський Сергій Костянтинович (1870—1901) —

близький друг Лесі Українки, член київської групи соціал-демократів, один з перших пропагандистів марксизму в Києві і Мінську.

...н ад лисячими виразами п справді дуже с м і я л а с ь...— Лисами Леся Українка називала галицьких «народовців».

Вірші мої і «І ф і г е п і ю» пошли у «Віспи к»...— У «Літературно-науковому віснику» були надруковані «Східна мелодія» і «Мрії» (1898, кн. 2), «Єврейська мелодія» і «Зимова ніч на чужині» (1898, кн. 5). «Іфігепія в Тавріді» там не публікувалась.

«Вісник» («Літературно-науковий вісник») — український художній, науковий і публіцистичний журнал. За ідейним спрямуванням історія журналу поділяється на три періоди: 1) демократичний (1898—1906, Львів), 2) ліберально-буржуазний (1907— 1914)—буржуазно-націоналістичний (1917—1919, Київ —Львів), 3) буржуано-націоналістичний, профашистський (1922—1933, Львів). З 1933 р. виходив під назвою «Вісник».

Я певна, що С т а р [и ц ь к і] своїм «Мазепою» не переважать твого «Орлового гнізд а»...— «Мазепа» — роман М. П. і Л. М. Сгарицьких російською мовою «Моло-дость Мазепы», один з варіантів роману «Руина», опублікованого 1899 р. в газеті «Московский листок» (№ 75—359); «Орлове гніздо» — поема Олени Пчілки, в якій вона памагалася відтворити боротьбу проти колонізаторської політики російського царизму. J

...а роман, певне, буде щось а 1а «Богд[а н] Хмельн[ицьки й]»...— Йдеться про роман «Руина», який мав кілька варіантів під назвами «Молодость Мазепы» і «Великая руина». Леся Українка вважає, що цей твір буде схожий на історичний роман-хроніку «Богдан Хмельницький» М. Старицького.

...т еми про Дорошенк а...— В центрі згаданого вище роману «Руина» стоїть образ Петра Дорофійовича Дорошенка (1627—1698). Будучи в 1665—1676 pp. гетьманом Правобережної України, Дорошенко уклав союз з кримським ханом, а 1669 р. підписав ганебну угоду про перехід України під владу Туреччини. Після кривавої боротьби він у 1676 р. капітулював перед російсько-українським військом.

...щодо моєї драми...— тобто «Блакитної троянди».

Стешенко Іван Матвійович (1873—1918) — український письменник і громадський діяч ліберально-буржуазного напряму, чоловік Оксани Старицької. В період громадянської війни опинився в буржуазно-націоналістичному таборі.

«Nennt man die grossten Schmerzen, so wird auch das meine gennant» («Коли назвуть найтяжчі страждання, тоді і моє назвуть») — цитата з вірша Г. Гейне, що входить до вбірки «Heimkehr» («Знову на батьківщині»).

10. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 22 березня 1898 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вин. 3. К., Вид-во АН УРСР, 1960, с. 35—37.

Подається за автографом (ф. 2, № 181).

Може б, ти спитала у Антоновички...— тобто у Варвари Іванівни Антонович (1840—1901) — дружини В. Б. Антоновича (1834—1908)—українського буржуазного історика, археолога, етнографа, одного з ідеологів українського буржуазного націоналізму.

11. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 23 березня 1898 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вин. З, с. 37—38.

Подається за автографом (ф. 2, № 182).

12. ДО О. П. КОСАЧ (матері). З квітня 1898 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 230—231.

Подається за автографом (ф. 2, № 183).

Галя —Ганна Миколаївна Ковалевська (1870—1897), в заміжжі Деген, дочка відомих революціонерів Миколи Васильовича Ковалевського та Марії Павлівни Воронцової-Ковалевської (1849— 1889), подруга Лесі Українки.

«И н ы х у ж нет, а те далече» — рядок з роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін», Леся Українка натякає на арешт її друзів — членів Київського комітету Російської соціал-демокра-тичної партії, учасників першого з’їзду РСДРП, заарештованих у ніч з 11 на 12 березня 1898 р. Серед заарештованих були П. Л. Ту-чапський і В. Г. Крижанівська.

Пані