Читати книгу - "На скрижалях історії"

Печалить лише самотність і туга за дітьми, а всьому причиною війна. Думка за їх долю б'ється крилами, як зв'язаний сокіл. І сіється тривога на серці, невіра в себе, у те, що колись удасться всіх своїх дітей віднайти й обійняти. Бо коли в душу людини закрадається зневіра, сумнів, то настає — самота. Хитається твердь під ногами такої людини, і нібито вона розпластується на требищі життя.

Перед початком навчального року Іван відвідав своїх учнів, познайомився з умовами життя кожного. Батьки їх на фронті, матері майже всі молоді, біженки з-під кордону й з Харківщини, розмовляють українською. Його перший клас в окремому приміщенні, у центрі села. За два тижні навчив перваків читати й писали елементи літер.

Слідкує за подіями на фронтах. Особливо цікавиться рідним селом. Уже сімнадцять діб не має змін. Невже гад фашистський так укріпився на правому березі Дніпра, що не можна його сколупнути звідти?

На вісімнадцяту добу Совінформбюро повідомило, що та місцевість звільнена. Ворога погнали далі на захід. Звільнена й рідна Вербівка. Там його рідні, що з ними зробили фашисти? Чи живі?

Відразу написав листа в село на ім'я племінниці Каті, вона ще молода, колишня його учениця, може ж не забрали її до Німеччини звірі-людолови. А днів через десять отримав і відповідь. Племінниця пише: «Долину, у якій розміщене село, фашисти обрали за оборонний рубіж. Порили траншеї, обплутали їх колючим дротом. Зимового ранку 10 січня 1944 року, коли біля села з'явилися передові частини Радянської армії, фашисти його запалили. Купи битої цегли й попелу залишились там, де колись була половина Вербівки. Ця частина села заважала їм спостерігати за позицією радянських військ. Згоріло 320 дворів колгоспників, 7 великих тваринницьких приміщень і біля 10 різних господарських будівель. Аж у ніч із 24 на 25 січня 1944 року визволили село».

Дізнався з цього листа й про сестрину сім'ю. Правда, про тих, хто на фронті, нічого не сказано. Та головне, повідомила адресу брата Якима, що живе в Алма-Аті. За інших його братів нічого не знає. Радий, що налагодив хоч якийсь зв'язок із рідними. Відразу відіслав листа брату.

А тим часом доручили Івану редагувати стінну газету, яка обслуговує й ткацьку фабрику. Вона існувала ще при колоністах. Працюючих не багато. Завідує нею Гайстер Абрам Мусійович, який із перших днів війни приїхав сюди з сім'єю з-під кордону. Газету Іван оформляє в його кімнаті при фабриці, куди збирають усі дописи дві ткалі-комсомолки. При фабриці є своя їдальня. Гайстер пообіцяв:

— Вас будуть тут обідом харчувати щоденно, а хліб приносьте свій.

Так минають дні, тижні. Минув і місяць вересень. Працює з дітками без напрягу, вичух від лепу, що напластувався на душі і в серці за шість років за колючим дротом. Придбав собі для ліжка білизну, дещо з одягу, набив подушку сіном. Усе купив у ларку при ткацькій фабриці.

На душі стало трохи світліше. Завпед школи Гіринська Капітоліна Петрівна відвідала його клас під час уроку, потім по секрету зізналася:

— Ніколи не бачила, як працюють із дітками першого класу, навчаючи їх читати. Хоч і закінчила педінститут, але на практиці в перших класах не доводилося бувати. Щиро дякую вам за науку!

Виявилося для всіх несподіванкою, коли на педраді директриса оголосила, що вона повертається до України, у свою школу, де працювала перед війною.

Зачитала телеграму-запрошення наркома освіти України Гуляй-Гуленка прибути на постійну роботу в село під Харковом. Наступного дня почала збиратися в дорогу. З райВНО принесла наказ про своє звільнення. Директором школи призначено завпеда Гіринську, а Іванові передали з'явитися в райВНО, до Калюжного. Той повідомив:

— Вас переведено на посаду завпедчастиною Ключівської десятирічки. Підшукайте в селі вчителя на перший клас і проведіть інструктаж, а самі будете вести уроки російської мови в п'ятому класі.

До школи запросили дочку директора ткацької фабрики Гайстер Ріву, яка має вищу освіту, поговорили з нею й вона погодилася. Іван провів кілька уроків у її присутності, пояснив, як планувати уроки й здав клас. Діти вже читають і пишуть слова, тож їй буде не важко.

Ганну Данилівну проводжав колектив. Івана переселили в її житло. Ця квартира хоч і завелика для одинокого, зате тут є плитка, по-німецькому вмуровані біля неї два котли, повні піску, для тепла. Поряд квартира нової директриси. Тут усе зручно: круглий стіл серед кімнати, на столі учнівські зошити, підручники, над столом електролампочка. Одне лише погано, немає чого читати, шкільна бібліотека дуже бідна. Кортить щось почитати рідною мовою. За час перебування в неволі не довелося ні разу потримати в руках української книжки.

Зима на Саратовщині хоч і не така люта, як в Архангельському краї, але все одно холодно. Його одяг не пристосований до холодів, а придбати тепліший бракує коштів та й ніде.

Обов'язки завпедчастиною відвідувати уроки вчителів. Уже побував на уроках у першому класі в Гайстер. Дітки читають буквар, пишуть невеличкі речення. Відвідує й старші класи, відмічає хороші й негативні сторони в роботі вчителів. Усе, що на уроках подобається, занотовує, навчається вести уроки, як це роблять учителі з великою практикою.

Лише коли залишається в своїй кімнаті на самоті, обсідають усілякі думки. Ніяким кілком їх не виколотити з голови, що передумав він і там у тайзі, і тут на чужині. Важко розплутати